Сміття та сміттєспалювання: Три європейські моделі поводження зі сміттям. Що вибрати Україні

Тетяна Тевкун, для Європейської правди _ Вівторок, 15 березня 2016

· Смітити по-європейськи: що має змінити Україна

Сьогодні практично кожен громадянин знає про критичну ситуацію зі сміттям в країні.

Так, майже усі відходи, що утворюються в Україні, потрапляють на сміттєзвалища. Одне з нагальних питань – зобов'язання виробників забезпечувати переробку та утилізацію своєї продукції після її споживання.

Варто нагадати, що це передбачено чинним законом про відходи. Проте досі в Україні не розроблений механізм реалізації цього "почесного" обов'язку виробників пакувальних матеріалів.

За офіційними даними, в Україні за 2014 рік (без урахування даних АР Крим, Луганської області та м. Севастополь) утворилось близько 45 млн м³ побутових відходів. Загалом 96,4% захоронено на сміттєзвалищах.

Тривалий час в Україні діяла постанова Кабінету міністрів № 915. Цей документ покладав на держпідприємство "Укрекокомресурси" відповідальність за утилізацію відходів ввезеної упаковки. Підприємства, що її ввозили, сплачували збір.

Торік уряд постанову скасував, і при цьому було заявлено, що таким чином ліквідовується "монопольне становище державної компанії "Укрекокомресурси" на ринку, а також знижується корупційна складова і адміністративне навантаження на бізнес".

Однак альтернативного варіанту уряд не запропонував. Тож ось уже майже рік, як питання зависло у повітрі, платежі не здійснюються, а за утилізацію відходів платять фактично громадяни.

Три європейських шляхи

У Європейському Союзі впроваджена розширена відповідальність виробника. Це означає, що він несе відповідальність за переробку та утилізацію своєї продукції після її споживання.

Такий підхід запровадили на початку 1990-х років деякі країни теперішнього Європейського Союзу – Німеччина, Швеція, Франція. Згодом це було визнано як найкращий принцип та впроваджено на рівні ЄС.

На сьогодні таким принципом керується більшість країн світу, його впроваджують також в Азії та Африці.

Впровадження цієї моделі зазвичай має дві основні мети: перша полягає у збільшенні ставки збору і переробки вторинної сировини; друга – в тому, щоб перекласти фінансову відповідальність з громадян та державних органів і тим самим стимулювати екологізацію виробів, зниження їх негативного впливу на довкілля.

Наприклад, в Японії введення цього механізму підвищило на 27% збір і переробку відходів тари та упаковки з 1997 по 2000 роки.

Також існує практика об'єднання виробників та створення неприбуткової організації, можливе існування декількох таких організацій, в які спрямовуються кошти на утилізацію використаної продукції. Організація ж натомість займається виконанням зобов'язань, спрямуванням коштів, звітуванням. Такі моделі використовують Польща, Австрія, Франція та Іспанія.

Іншим шляхом є встановлення оподаткування для виробників, а кошти, отримані від цього податку, спрямовуються державними органами на управління відходами. Така система існує в Данії та Угорщині.

Можливе також і встановлення комбінованої системи – коли у виробника є можливість або сплати екологічного податку, або ж членства у неприбутковій організації. Таке можливо в Хорватії, Естонії, Латвії.

Водночас, незважаючи на існування цих моделей, не виключена організація окремим виробником самостійного збору та утилізації відходів.

Україна на роздоріжжі

Що має запровадити Україна? Ми повинні упродовж кількох років реалізувати у себе на законодавчому рівні директиву Європейського парламенту і Ради 2008/98/ЄС від 19 листопада 2008 року про відходи.

У цьому документі зазначається, що запровадження розширеної відповідальності виробника є одним із засобів підтримки розробки та виробництва товарів, що повністю враховують та полегшують ефективне використання ресурсів впродовж усього їхнього життєвого циклу, включаючи відновлення, повторне використання, розбирання та перероблення без шкоди для вільного обігу товарів на внутрішньому ринку.

Також зазначено, що заходи, щодо впровадження розширеної відповідальності виробника можуть включати прийняття повернутої продукції та відходів, що лишилися після використання такої продукції, так само, як і подальше управління відходами та фінансова відповідальність за таку діяльність.

Варто зазначити, що для ЄС важливий результат, а шлях досягнення цього результату кожна країна може обрати сама.

Тобто фактично Україна може обрати одну з трьох моделей, або ж вигадати навіть свою, взявши за основу одну з європейських.

На сьогодні до Верховної ради внесені три законопроекти. Усі вони передбачають одне й те саме – законодавче впорядкування питань, пов'язаних зі збором та утилізацією відходів.

Але кожен законопроект пропонує свій метод реалізації розширеної відповідальності виробника.

Законопроект №3198 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері поводження з відходами щодо запобігання негативної дії відходів кінцевого споживання продукції на навколишнє природне середовище" пропонує встановити комбіновану систему розширеної відповідальності виробника для відходів упаковки, зношених шин, відходів електричного й електронного обладнання, відпрацьованих олив (мастил).

Законопроект №3198-1 пропонує ввести податок на виробництво й імпорт упаковки та товарів в упаковці, який пропонується спрямовувати на компенсацію послуг з переробки побутових відходів.

Авторами законопроекту №4028 пропонується модель розширеної відповідальності виробника тари та упаковки через створення неприбуткової організації розширеної відповідальності, на яку покладатиметься обов'язок виконання норм перероблення та утилізації відходів упаковки.

Звісно, кожен із цих проектів містить певні недоліки та зачіпає інтереси бізнесу (виробників, переробників, тих, хто надає послуги з вивезення, тих, хто займається захороненням відходів), пересічних громадян, органів місцевого самоврядування та влади, а отже, потребує доопрацювання з метою максимального врахування інтересів всіх зацікавлених сторін.

Кожна з цих запропонованих моделей має свої плюси та мінуси. Але, теоретично, кожна з них є дієвою.

Необхідно лише застосувати таку модель, яка б підходила до нашого суспільства, яка була б прийнятна та дієва саме в нашій країні в умовах кризи довіри "всіх до всіх" та сприяла доброчесному виконанню своїх обов'язків всіма учасниками суспільних відносин, допомогла очистити наші міста від сміття.

Цілком можливо, що невдовзі з'явиться ще один законопроект – від Міністерства екології та природних ресурсів, принаймні, розробку такого документа у міністерстві анонсували наприкінці минулого року.

Головне, щоб на розгляд Верховної ради винесли документ, де будуть закладені чіткі визначення й терміни, притаманні країнам ЄС, введено ієрархію пріоритетів у сфері поводження з відходами, встановлено порядок складання планів поводження з відходами, введено новий класифікатор відходів.