Українські міста перетворюються на смітники. У серпні більше тижня не вивозили сміття з Тернополя. Бо нікуди: дорогу на єдиний смітник у Малашівцях Тернопільського району, який, до речі, офіційно закрили ще 1988 року, перекрили місцеві мешканці. І це тільки один епізод з життя української провінції. Чому нам нікуди дівати своє сміття і ми не можемо на ньому заробити, з'ясовував Weekly.ua 
За офіційними даними, 2008 року українці «виробили» 50 млн. м3 твердих побутових відходів (ТПВ), у тому числі кияни — понад 1,4 млн. т. При такому обсязі сміттєвиробництва в країні працюють тільки два сміттєспалювальні заводи: у Києві («Енергія»; працює всього на 45% проектної потужності й може прийняти до 250 тис. т твердих побутових відходів на рік) і Дніпропетровську (приблизно 40%). Інші «продукти життєдіяльності» осідають на звалищах. Усього в країні понад 4 тис. полігонів загальною площею понад 7,4 тис. га, на яких більше 250 млн. т ТПВ. Несанкціоновані звалища постійно з'являються у приватному секторі. «Торік на території Києва ми нарахували близько 300 таких об'єктів, — розповідає Оксана Якимчук, координатор роботи з боротьби із забрудненням Національного екологічного центру. — Міська адміністрація помітила всього 12».
Плюнути в криницю
Приблизно 800 сховищ твердих побутових відходів (26% від загальної кількості) знаходяться у незадовільному стані. Найбільше перевантажених полігонів у Чернігівській (43) і Полтавській (25) областях. Найгірші показники невідповідності нормам екологічної безпеки відзначені в Херсонській і Чернігівській областях. Єдиний полігон №5 для поховання твердих побутових відходів Києва в селі Підгірці Обухівського району вже кілька років як переповнений. Його відкрили 1986 року, точніше, знайшли відповідний природний яр, у який почали скидати відходи. Зрозуміло, терміну «полігон для поховання твердих побутових відходів» він не відповідає. Потужності більшості поховань уже вичерпали свій ресурс, а самі звалища стали джерелами забруднення навколишнього середовища. Практично на всіх полігонах немає системи утилізації фільтрату — специфічної рідини, яка утворюється у процесі розкладу харчових відходів. Атмосферні опади, вимиваючи з масиву відкритого смітника токсичні речовини, теж утворюють фільтрат. Ця токсична субстанція забруднює підземні й поверхневі води, ґрунт і повітря. У відходах зберігаються бактерії, які викликають черевний тиф, дизентерію, холеру, туберкульоз, інші небезпечні захворювання. Усе це отруює навколишнє середовище, особливо сіл, що знаходяться у районі полігона №5, — Креничів, Лісників, Ходосіївки.
Полігони можна назвати екологічними бомбами сповільненої дії. «Наявні в Україні місця поховань твердих побутових відходів не можна назвати полігонами, — стверджує Олександр Королюк, директор ДП «Фірма Альтфатер Київ». — Це просто звалища. Полігони слід будувати за спеціальними технологіями, в екологічно «правильному» місці, щоб запахи не йшли у бік населених пунктів, а фільтрат не потрапляв у ґрунтові води. Дно полігона необхідно встеляти особливими матеріалами, має бути дренажна система, яка виводитиме фільтрат у спеціальне місце, де він очищається та утилізується. Обов'язково передбачити виведення газу з полігона для запобігання утворенню вибухонебезпечного метану. Звалене сміття має трамбуватися спеціальною технікою».
Сміттєспалювальні заводи — це не вирішення проблеми, а її погіршення. Завод «Енергія» на Позняках викидає в повітря майже три десятки забруднюючих речовин, серед іншого ртуть, свинець, бeнзопірин, діоксини. Для людей, що живуть поблизу цього підприємства, хронічні бронхіти — звична річ. Тому й ціни на квартири в цьому районі нижчі. Так, директор агентства нерухомості «Каштан 2000» Сергій Позняк стверджує: ціна на квартири в цьому місці на 5–10% нижча, ніж на аналогічні, розташовані в інших, більш благополучних районах міста. «Якщо ж вікна квартири виходять на сміттєспалювальний завод, її пропонують на 10–15% дешевше», — каже він. «Жодних практичних заходів для вирішення проблеми сміття в Україні немає, ми впритул підійшли до екологічної катастрофи, — переконана Оксана Якимчук. — Усі наші полігони перевантажені, бродячі тварини й гризуни сприяють поширенню інфекцій, на похованні в Підгірцях уже утворилося озеро з фільтрату. Завод «Енергія» для спалювання відходів використовує котли, закуплені ще в часи СРСР і випущені на зорі впровадження подібної технології».
Чи є у вас план?
Попри це, у країні дотепер немає ефективної національної програми поводження з відходами. Програма вирішення проблеми вивезення сміття з Києва і його утилізації розроблена 2008 року на період до 2011 року й наразі перебуває на узгодженні в різних обласних інстанціях (у програмі беруть участь підприємства, розташовані в регіоні). «У 2008 році з ініціативи громадської організації «Жива планета» КМДА затвердила план заходів на 2009 рік про управління відходами, — розповідає Світлана Берзіна, президент Всеукраїнської громадської організації «Жива планета». — Він передбачає впровадження системи роздільного збирання відходів з подальшою їх доставкою на станції переробки вторсировини». Поки практика роздільного збирання сміття працює в Києві й Харкові. «Так роблять у Польщі, — розповідає Олена Біланчук, директор з якості компанії «Грінко». — Якщо, наприклад, у Німеччині побутові відходи ділять на сім компонентів, то в Польщі — тільки на вологу й суху частини. Це дуже зручно з урахуванням маленьких розмірів більшості вітчизняних кухонь. Достатньо харчові відходи (вологу частину) відокремити від пакування і пластику. У Подільському районі Києва цей проект працює вже два роки, цьогоріч ми розпочали роздільне збирання сміття у Голосіївському, Шевченківському й Дарницькому районах і надалі плануємо охопити всі райони столиці, які обслуговуємо. Уже до кінця року запустимо пілотні проекти в Дніпропетровську, Донецьку, Миколаєві». Зібране сміття сортують: ПЕТ, пластик, скло, макулатура, плівка, алюмінієва банка. Далі відходи пресуються у тюки й відправляються на подальшу переробку. Українська сировина не експортується, її переробляють наші компанії. Приміром, макулатуру — Рубежанський картонно-паперовий комбінат, пластик — чернігівський переробний завод «Слов'яни».
У рамках київської програми передбачені й преференції вітчизняним виробникам, які використовують рециклінгову сировину, отриману в результаті вторинної переробки. Однак рециклінг в Україні практично не застосовується. Тим часом у Європі виробники пакування платять податок для того, щоб хтось це пакування зібрав, переробив і перетворив на сировину. З цих коштів компанії-переробники отримують субвенції від держави.
Крім того, в Європі вже відмовилися від простого поховання сміття на полігонах — найдешевшого, але й найбільш екологічно небезпечного варіанта утилізації відходів. Більшість сміття вони переробляють. Наприклад, у Швеції вторинній переробці піддається 90% відходів. Лише нетоксичне сміття і те, що не підлягає вторинній переробці, можна звозити на полігони. На думку Світлани Берзіної, один з найдієвіших варіантів мотивації виробників до використання вдруге переробленої сировини — це державні закупівлі. Так, у Японії держава купує техніку тільки в тих виробників електроніки, які в пластикових деталях використовують не менше 50% пластмаси, що пройшла рециклінг.
Перехід на роздільне збирання сміття, крім екологічної, вирішує і соціальну проблему. Річ у тому, що тарифи на вивезення розсортованих відходів у кілька разів нижчі, ніж на вивезення нерозсортованих. Тому широке впровадження цього корисного досвіду дозволить зменшити суми рахунків за комунальні послуги. Однак навіть у ще благополучному 2008 році сортувальна станція компанії «Грінко» працювала лише на 10–15% установлених документацією потужностей. Для того щоб вона функціонувала на повну силу, не вистачає контейнерів для складування таких відходів, як плівка, макулатура, папір, пакування тетрапак. І якщо 2008 року на фінансування розвитку та утриманням санітарного очищення виділили приблизно 197 млн. грн., а це на 24% менше, ніж 2007 року, то на 2009–2010 роки коштів на це взагалі не передбачено.
До того ж доцільність будівництва сортувальної станції залежить серед іншого й від вартості поховання відходів. Якщо, наприклад, у Донецьку ціна поховання становить 50 коп., то ні про яке будівництво сортувального заводу не може бути й мови — перевізникам вигідніше вивезти відходи за місто й просто висипати. У Києві, де поховання коштує від 50 до 100 грн. за т, вже є сенс будувати сортувальну лінію. До речі, у Польщі поховання відходів на полігоні обходиться перевізникам у $150 за т. При таких розцінках, звісно, вигідно інвестувати в технології утилізації, щоб вивозити за місто якнайменше сміття.
Ручна робота
«Сміттєвий» ринок Києва міська влада регулює практично вручну. А це приблизно 245 млн. грн. на рік: за цей час у столиці утилізується 1,4 млн. т ТПВ при вартості вивезення й утилізації кубометра несортованого сміття — 35 грн. (Тонна сміття займає об'єм майже п'ять кубометрів.) Вивезення сміття — вигідний бізнес не тільки для перевізників, але й для чиновників. Це підтверджує той факт, що торік КМДА вирішила централізувати управління цим ринком. Якщо раніше в Києві перевізника вибирали райони, то в жовтні минулого року міськдержадміністрація взяла це під свій контроль і тепер щорічно проводитиме конкурс серед перевізників для кожного району столиці. За словами учасників торішнього тендера, захід провели тільки для галочки — переможницями тендера стали компанії, що пропонували найвищі тарифи. Слід зазначити, що в переліку критеріїв, за якими відбирали перевізників, не було пункту «низькі тарифи». Але були зовсім інші вимоги: наявність не менше 20 спеціалізованих автомобілів-сміттєвозів, оснащення сміттєвозів системою GPS, наявність дозволу на надання послуг з вивезення і знешкодження відходів, термін амортизації транспорту не більше п'яти років. За словами одного з учасників конкурсу, ці критерії начебто спеціально були виписані під компанії «Київспецтранс» і «Грінко». Не пощастило трьом фірмам — ні крихти столичного сміттєвого пирога не дісталося «Крамар-Рісайклінгу» (запропонувала тариф 17,80 грн.), «Екосервіс груп» (17,34 грн.) і «Утилсервісу» (13,61 грн.). У підсумку після торішнього «чищення рядів» з 20 перевізників твердих побутових відходів залишилося всього шість фірм. Як розповів представник компанії-перевізника, по деяких районах судові розгляди тривають досі.
До речі, тарифи для перевізників теж встановлює КМДА, і для кожного гравця вони різні (в інших містах України розцінки єдині для усіх перевізників). Вони визначаються на підставі собівартості послуги. У грудні 2008 року до їх складу включили прибуток компаній — 5–7%. Зрозуміло, собівартість послуги з вивезення сміття у кожній компанії своя, але пересічного містянина не хвилює, скільки грошей перевізник витрачає на обслуговування свого автопарку й утримання персоналу, для нього головне — менше платити. Однак саме населення утримує 230 одиниць техніки, 574 співробітників комунального підприємства «Київспецтранс» (обслуговує три райони Києва), у якого найвищі тарифи на вивезення сміття.
До речі, компаніям з найвищими тарифами дісталися і найбільш «сміттєві», тобто економічно вигідні райони столиці. Так, у Печерському районі за рік можна зібрати 253 409,35 м3 відходів (середня вартість кубометра — 70,34 грн.), у Голосіївському — 338 041,2 м3 (41,38 грн. за куб). Обсяг сміття у Святошинському районі за рік становить 509 894,5 м3, тендер у цьому районі виграло підприємство «Київспецтранс». Компанія «Грінко-Київ» вивозить сміття з п'яти столичних районів. Така монополізація вигідна кільком особам. Так, 46,9% акцій ВАТ «Київспецтранс» належить ТОВ «Геотрон» (власник — В'ячеслав Квят, депутат Київської обласної ради), решта — КМДА. Власники компанії «Грінко» — Віктор Ржоткевич, у минулому заступник голови Держкомрезерву, голова правління АК «Укрресурси», і Олександр Грибан — колишній заступник голови правління АК «Укрресурси».
Централізована каса
Є і додаткове джерело доходу для чиновників. Так, частка вартості вивезення й утилізації відходів — одна з найбільших у структурі квартплати. Приблизно 11,5%. Однак з Головного інформаційно-обчислювального центру, що акумулює гроші населення за квартплату, кошти перевізникам сміття надходять не в тому обсязі, який перераховують громадяни. Якщо містяни платять з розрахунку в кубометрах, то перевізники отримують у відсотках від загальної суми платежу — так званий відсоток розщеплення. Для різних компаній він становить від 7 до 15%. Наприклад, для жителів будинку №16 на вул. Урицького відсоток за вивезення сміття у складі квартплати — 9,5%, відсоток розщеплення для ДП «Фірма Альтфатер Київ», що обслуговує Солом'янський район, до 1 липня становив 7% (з 1 липня 2009 року розщеплення за послуги з вивозу ТПВ для фірми збільшене з 0,17 до 0,39 грн. з ПДВ за м2 житлової площі). Як бачимо, 2,5% (для квартири площею 50 м2 це 3,5 грн. щомісяця) десь загубилися. «У всьому світі платежі населення за вивезення сміття повністю надходять безпосередньо на рахунки компаній-перевізників, — каже Олександр Королюк. — В Україні місцеві адміністрації на свій розсуд вирішують, скільки й коли перерахувати виконавцям робіт. Як правило, гроші від населення ідуть на залатування дір у місцевих бюджетах — вирішення проблем з оплатою за газ або водопостачання. Перевізники найчастіше отримують свої зароблені гроші з великим запізненням і не в повному обсязі».
Компенсувати недоотримані гроші компанії-перевізники намагаються за рахунок субвенцій від міста або шляхом підвищення тарифів. «Середній платіж за вивезення сміття на одного мешканця України становить приблизно 10 грн. на місяць, — каже Олена Біланчук. — Для порівняння: у Німеччині 160 євро. Вважаю, що тариф для України, який би дозволяв підприємствам галузі розвиватися в європейському напрямку, впроваджувати екологічні технології збирання й утилізації відходів, а не скидати їх на звалища, зокрема для Києва, повинен становити мінімум 5–10 євро на одну людину. При таких розцінках можна було б приблизно на 45–50% знизити обсяги поховань на полігонах, скоротити використання первинних ресурсів країни, гравці цього ринку могли б проводити заходи рециклінгу».
Про субвенції сьогодні ніхто не мріє — перевізники намагаються домогтися хоча б погашення заборгованості КМДА, що до липня досягла майже 40 млн. грн. Місто не розрахувалося з компаніями за останні три місяці. Один з найреальніших варіантів вирішення проблеми — збільшити відсоток розщеплення. Саме так має намір погасити заборгованість перевізникам Анатолій Голубченко, перший заступник мера Києва. Інакше компанії обіцяють призупинити вивезення відходів, як це вже неодноразово траплялося. Як бачимо, деякі чиновники дотепер вважають комунальну сферу таким будівництвом або ремонтом доріг, на які традиційно списувалися величезні витрати. На ринку вивезення й утилізації сміття немає здорової конкуренції, успішність діяльності фірми визначає ступінь її наближеності до міської влади. Тому більшість підприємців не зацікавлені в розвитку цього ринку, адже в наступного мера можуть бути зовсім інші погляди на розвиток цієї сфери.
Що робити?
Підвищення культури українців у поводженні з ТПВ проблеми не вирішить. У Європі намагаються зосередитися на іншому. По-перше, на зменшенні утворення відходів. По-друге, на переробці (повторне використання значної частини твердих побутових відходів — пластику, паперу, скла) та утилізації (спалювання або поховання на полігонах того, що не можна переробити). «Наша вітчизняна специфіка полягає в тім, що немає грошей, фахівців, розуміння і бажання влади займатися проблемою збирання й утилізації сміття, — вважає Олександр Королюк. — У цій сфері немає можливості для розвитку бізнесу — є багато обмежень, заборон, норм й інших регуляторних актів. Якби в іноземних інвесторів була можливість реалізовувати довгострокові проекти під державні гарантії, вони б будували й полігони, і заводи за свої гроші».
КОМЕНТАР
Олександр Королюк
директор ДП «Фірма Альтфатер Київ»
Особливість України — низька вартість послуг у сфері поводження з відходами, відсутність сучасних технологій, нерозвиненість більшості сегментів цього ринку. На сьогодні діяльність компаній, зайнятих вивезенням і утилізацією сміття, зосереджена переважно в секторі вивезення твердих побутових відходів. Практично не збирають та не утилізують медичні, біо- і негабаритні відходи. За кордоном давно відмовилися від масового поховання сміття — ТПВ сортуються, більшість відправляється на вторинну переробку. Якщо, наприклад, у Німеччині переробляється майже 70% ТПВ, то в Україні — не більше 3%. Лише в Києві деякі компанії-перевізники починають впроваджувати практику роздільного збирання відходів. Але в цьому повинні бути зацікавлені не тільки підприємці, але й місцеві адміністрації. А в бюджеті Києва, наскільки мені відомо, на 2009 рік не передбачене фінансування проектів у сфері вивезення й утилізації твердих побутових відходів.
Олена Біланчук
директор з якості компанії «Грінко»
Сфера збирання та утилізації сміття довгий час була комунальною, і в спадщину від неї дісталися фінансування за залишковим принципом, обмеження рентабельності підприємств і т.п. Нинішні тарифи не дають компаніям можливості розвиватися — закуповувати нову техніку, впроваджувати сучасні технології. Так, штраф з фізособи за відсутність контракту на вивезення сміття в Україні становить 51 грн. Звісно ж, ні екологічні інспекції, ні СЕС не вигідно боротися з порушниками. У Німеччині, наприклад, мінімальний штраф — 600 євро. Сподіваюся, ситуація зміниться з прийняттям змін до закону про відходи й інші нормативні акти, які вже пройшли друге читання. За новими нормами штраф за відсутність контракту на вивезення сміття і несанкціоноване розміщення відходів з фізичних осіб складе від 850 до 1700 грн., з юридичних осіб — 2500 грн.
ЦІКАВО
У Ялті в 2007 році єдиний полігон виявився переповненим. У місті вводили надзвичайний стан, задіяли МНС. Сьогодні відходи вивозяться за 100–200 км від міста, будувати сортувальну станцію або полігон не планується. У Севастополі смітник переповнений уже на 170%.
Найбільші обсяги фінансування сфери поводження з ТПВ у Донецькій області — торік виділили 30 млн. грн., у Києві — 22 млн. грн. і Дніпропетровській області — 17 млн. грн.
Наталя Багірова, Тетяна Веліновська
http://weekly.com.ua/ukr/?art=1252512522
Заполучить денежного инвестора — розовая мечта любого украинского предприятия. Только в этом случае можно рассчитывать на модернизацию производства и внедрение новых технологий, ведь самостоятельно потянуть такие расходы подавляющему большинству производственников не по карману. Но несмотря на то, что отечественные производители с распростертыми объятиями готовы принять зарубежных бизнесменов да и у последних есть виды на украинские рынки, идти они к нам не торопятся. Почему? Да потому что власти делают все возможное, чтобы не позволить им цивилизованно работать. Как это случилось со словацким инвестором, который взял в концессию симферопольский мусорный полигон.
Следить за перемещением членов своей семьи, транспорта и прочего имущества имеет смысл, ну... потому что этим всем дорожишь. Но отслеживать мусор? Исследователи из Массачусетского технологического института отвечают "да". Как было объявлено во вторник, МТИ собирается в течение 3 месяцев наблюдать за 3000 единицами бытовых отходов, используя технологию GPS. Путь помеченного мусора, пригодного для переработки, будет наблюдаться с момента его попадания в мусорный контейнер, чтобы выяснить, где именно он окажется в конце: на свалке или в переработке. Все это делается с целью доказать людям, что отходы, подлежащие переработке все равно отправляются на свалку, и попробовать изменить образ жизни всей нации. 
