Як працює сміттєпереробний завод. Польський досвід для України

За два роки у Львові повинен запрацювати перший в країні завод із переробки відходів, побудований за європейським зразком. ЕП показує, як працює подібний сміттєпереробний комплекс в польському місті Жари.
Весь цивілізований світ вже давно переробляє сміття. Країни-члени ЄС вирішили, що до 2030 року на сміттєзвалищах не повинно зберігатися більше 10% відходів.
Україна в цьому питанні пасе задніх. Перший завод, який працюватиме за європейськими стандартами, планують відкрити у Львові лише через три роки.
За право будувати комплекс змагатимуться 5 компаній, які вже мають успішний досвід реалізації подібних проектів в Європі. Переможець повинен визначитися за два місяці, будівництво планують розпочати наступного року. Орієнтовний бюджет – 25 млн євро.
Механіко-біологічна технологія, за якою працюватиме львівський завод, дозволить відділяти скло, метали, полімери і макулатуру та відправляти їх на вторинну переробку. З органічних відходів планують робити добрива, а близько 40% сміття, яке не підлягає переробці, захоронюватимуть на спеціальному полігоні. В перспективі цей відсоток повинен знижуватися.
До слова, тільки у сусідній Польщі успішно працює вже понад 150 таких підприємств. Одне з них нещодавно відвідала ЕП.
Як сміттєве питання вирішується у Польщі, скільки мешканці платять за переробку відходів та чому важливо сортувати сміття – у матеріалі ЕП.
ФОТО 20
Комплекс поводження з відходами у Жарах функціонує вже три роки. Це підприємство забирає сміття з більш як двох десятків сіл та містечок, в яких мешкають біля 200 тисяч осіб. Загалом завод переробляє близько 60 тисяч тонн відходів на рік.
За вивезення та переробку сміття кожен мешканець щомісяця зобов’язаний сплачувати від 12,50 до 19,50 злотих (92 та 143 гривні – ЕП). Перший тариф – за сортоване сміття, другий – за несортоване.
"Коли система запроваджувалася, 80% мешканців задекларували, що готові сортувати сміття і відповідно платити менше. Але не всі відповідально підходять до цього процесу. Тож виникає дилема: чи за те, що хтось не дуже ретельно сортує сміття накладати штрафи зі старту, чи навпаки - дуже коректно скеровувати людей в потрібне русло", - розповідає перший заступник міського голови міста Жари Патрік Фалінські.
"Водночас якщо мешканець попередньо підписав документ, що він сортуватиме сміття, але потім цього не робить, то ми як орган влади зобов’язані якимось чином його покарати", - додає він.
Завод поблизу 40-тисячного міста Жари може впоратися як зі змішаними відходами, так і з відсортованими. Перед заїздом на територію кожен сміттєвоз проходить процес зважування після чого відвантажує відходи на склад.
ФОТО 1
Трактором сміття завантажують в автоматичний пристрій, який розриває пакети та подає відходи на спеціальну лінію де починається процес сортування.
ФОТО 2
Більшість процесів на заводі автоматизовано, втім, деяку роботу працівники вимушені робити вручну. На першій лінії сортування задіяні тільки дві особи, які забирають з конвеєра великогабаритні предмети.
ФОТО 3
У спеціальні контейнери працівники відкидають великі скляні, металеві та дерев’яні відходи. Це робиться для того, щоб габаритні предмети не блокували сита, які розділяють відходи на неорганічні ті дрібну фракцію.
ФОТО 4
Процес робіт на всьому підприємстві за допомогою системи відеоспостереження контролює оператор лінії. Кожного ранку перед початком робіт працівники перевіряють систему на наявність несправностей та повідомляють про це оператору. Якщо все добре, він запускає лінію.
 
 
У "серці" заводу розташовані десятки конвеєрних стрічок та спеціальні сепаратори, які "відбирають" свій тип сміття.
ФОТО 7
На даному етапі відходи сортують на кілька фракцій, зокрема, папір, картон, скло, пластик,  бляшанки.
 
Вказану сировину можна використати ще раз, тому з заводу вона відправляється на підприємства глибокої переробки.
 
 
Що стосується органічних відходів, то з них забирають метали та відправляють в спеціальні тунелі закритого типу. Тут сміття перетворюється на компост.
"Процес ферментації триває три тижні і стільки ж йде на процес активного компостування, тобто збагачення киснем", - розповідає технолог заводу.
ФОТО 15
Після цього чотири тижні відбувається етап дозрівання матеріалу. "Згодом готовий матеріал подрібнюється, фасується та йде на продаж у торгові мережі як добриво для садів, городів тощо", - додає він.
 
 
Цікаво, що поряд із підприємством не відчувається жодних неприємних запахів. Річ у тім, що відпрацьоване повітря пропускається через спеціальні біофільтри, які змінюються кожні три роки.
ФОТО 19
Жоден завод не здатен переробити всі 100% сміття, тому залишок, який підлягає утилізації, або їде на спалювання, або захоронюється на спеціально облаштованому полігоні для хвостів переробки.
ФОТО 18
ФОТО 18
"Завдяки тому, що у нас дуже сучасне обладнання, ми зараз знаходимося десь на рівні 20-25% відходів, які залишаються на сміттєзвалищі після обробки", - каже директор комплексу. І додає, що загалом на території Польщі цей показник становить близько 60%.
"У Львові ми плануємо на першому етапі досягти близько 40%. Як ми бачимо, це є цілком реалістичною метою", - сказав Вадим Ноздря, директор ЛКП "Зелене місто".
Усі фото Ірини Середи
https://www.epravda.com.ua/publications/2018/12/17/643645/

Сміттєпереробний завод – не панацея

Чому проблему львівського сміття потрібно вирішувати комплексно
Рівно шістдесят років минуло від моменту відкриття Грибовицького сміттєзвалища до появи львівської стратегії поводження зі сміттям. Між цими двома подіями – багато дискусій про закриття сміттєзвалища, страйків, перекривання доріг, пожежа, що забрала життя трьох людей, неможливість міської та обласної влади домовитися між собою, сміттєва криза й усвідомлення того, що просто викидати сміття уже не можна. Як альтернатива – сортування та сміттєпереробний завод. Разом вони мали б зменшити кількість сміття, яке продукують у Львові, та обсяг відходів, які доводиться захоронювати. Це схоже на палку з двома кінцями: люди будуть краще сортувати сміття, якщо знатимуть, що це має сенс і відходи потім не збиратимуть разом. А завод не зможе ефективно працювати, якщо сміття приїжджатиме змішаним. Ми спробували розібратися, як функціонуватиме ця система і скільки це нам коштуватиме.
Що планують робити?
Цього року у Львова з’явилася власна стратегія поводження зі сміттям. Вона ґрунтується на двох документах. Перший – це стаття 32 Закону України «Про відходи», а точніше – пункт «і», який почав діяти з початку цього року. Він забороняє захоронення неперероблених побутових відходів.
Другий документ – це Національна стратегія управління відходами. Відповідно до неї, до 2030 року в Україні третина сміття має перероблятися. Розробники стратегії вважають, що такої цілі можна досягти завдяки сортуванню сміття, будівництву сміттєпереробних заводів, сучасних полігонів та спеціальних майданчиків для великогабаритних відходів.
Найближчим часом виконання цих чотирьох пунктів коштуватиме Львову майже 42 млн євро, з них 25 млн – це кредит ЄБРР на 13 років, 10 млн – грантові кошти, а майже 7 млн – кошти міста.
Відновлення родючості на полігоні у Грибовичах планують зробити у два етапи і витратити на це близько 11 млн євро. Спочатку проведуть технологічну рекультивацію – сформують ландшафт полігону так, аби він утворював східці. Ними, за проектом, уся вода, яка потрапляє на полігон, стікатиме у спеціальний резервуар, а не у ґрунт. Коли цей ландшафт буде готовий, на поверхні полігону висадять органічний субстрат та дерева. Відтак на полігоні у Грибовичах більше не з’являтиметься нового сміття, він виглядатиме як парк із газоном та деревами.
Аби зробити міську схему поводження зі сміттям більш ефективною, у Львові збудують перший в Україні сміттєпереробний завод механіко-біологічного типу із закритим циклом. Розробляти проект допомагала французька компанія EGIS, з боку міста за завод відповідає в основному ЛКП «Зелене місто».
Будівництво заводу коштуватиме 24 млн євро та триватиме два роки. Поки ж місто обирає компанію-підрядника на конкурсі. Згодом його результати має погодити ЄБРР, оскільки саме банк є головним кредитором проекту. Завод від початку буде розрахований на 250 тис. тонн відходів у рік, а до 2030 року, за розрахунками, кількість відходів може зрости до 35 млн тонн. Ця цифра базується на прогнозі, що кожен українець в середньому на рік продукує 300 кг сміття, і ця кількість лише зростатиме.
Як працюватиме завод?
Загальна логістика буде такою: після того, як сміттєвоз привозить відходи до прийомного пункту, сміття потрапляє на механічний конвеєр, на якому автоматизовано відбирають папір, скло, метал тощо; досортовуватимуть решту відходів вручну робітники заводу. Та органіка, яка залишається, потрапляє у спеціальні компостувальні приміщення, де вона дозріває, і на виході ми отримуємо субстрат та RDF-паливо («Refuse Derived Fuel» – «тверде відновлене паливо»). Це паливо виготовляють із залишків твердих відходів і пресують у формі гранул, схожих на корки для пляшок.
Оскільки проект заводу передбачає, що він повинен бути закритого типу, то вся вода на заводі очищається та знову потрапляє у цикл переробки сміття, а не в каналізацію. Також на всій території заводу мають встановити датчики контролю повітря, аби контролювати рівень забруднення.
Проте проблему полігону завод цілком не вирішить. За такої технології залишається 30% сміття, яке не можна переробити, а тільки вивезти на полігон. Оскільки місто не може будувати полігон на своїй території, міській владі потрібно буде знайти інше сміттєзвалище.
Чому потрібен завод?
Сміттєпереробний завод того типу, який збудують у Львові, – це швидке та порівняно дешеве рішення, на користь якого є декілька аргументів. По-перше, щодня Львів витрачає майже 1 млн грн на вивіз сміття (у рік це 300 млн грн). Будівництво заводу дозволить суттєво зменшити ці витрати, оскільки обсяг сміття, яке треба буде вивозити на захоронення, зменшиться.
По-друге, завод може стати тим інструментом, який виведе сферу переробки сміття з тіні. В Україні є чимало підприємств, які переробляють вторсировину. Відповідно, їм треба десь її закуповувати. Хто і за скільки відбирав і продавав вторсировину з Грибовичів – достеменно невідомо.
По-третє, завод стане важливою логістичною ланкою між мешканцями, які сортують сміття, та підприємствами, що переробляють вторсировину. На жаль, зусилля мешканців із сортування сміття будуть малорезультативними, якщо різні види відходів і далі змішуватимуться в одному сміттєвозі.
Наскільки завод безпечний?
Відповідно до чинних санітарних норм, відстань від заводу до найближчого житлового будинку повинна бути щонайменше півкілометра. Для порівняння, у Польщі – 150 метрів. Згідно з проектом заводу у Львові, між заводом та найближчою житловою забудовою – 800 метрів. Крім цього, ЛКП «Зелене місто» отримало офіційного листа від розробників ДБН про можливість будівництва такого заводу без шкоди мешканцям.

Проте питання виникають не лише щодо ділянки, але й вже згаданого RDF-палива, яке вироблятимуть на заводі.
Таке паливо можна ефективно використовували тільки за дуже високих температур, тому, як правило, його купують цементні заводи. Важливо також, аби на цих заводах була відповідна система очищення повітря. Це мали б контролювати відповідні держслужби, проте ні обладнання для цього, ні технологій у них немає.
– Ми хвилюємося, щоб був попит на це паливо та його не почали палити на ТЕЦ для комунальних потреб міста. У місті немає об’єктів, де були б достатньо потужні фільтри. Найбільша небезпека – це викиди діоксинів та фуранів (стійкі речовини, які здатні довго затримуватися в навколишньому середовищі та негативно впливати на людський організм, особливо печінку, – ред.). У нас ніхто їх не вимірює, державний контроль розвалений. В Україні є лише один інститут, який має відповідну лабораторію, щоб виміряти вміст цих речовин, – розповідає Ольга Мелень-Забрамна, керівниця юридичного відділу Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина».
Вадим Ноздря, директор ЛКП «Зелене місто», натомість наголошує, що цех з виробництва цього палива побудують лише після того, як буде підписана угода із заводом, який гарантуватиме постійну закупівлю цього палива.
«Франківський цементний завод у стандартному режимі споживає 300 тисяч тонн вугілля на рік. Вони готові замістити до 70% свого традиційного викопного палива на паливо з відходів, за умови, що воно буде належної якості. На заводі ми ж отримуватимемо 80-100 тисяч тонн. Від нас натомість хочуть гарантій того, що ми зможемо забезпечити цей об’єм», – уточнює Вадим Ноздря.
Чому не сміттєспалювальний?
Ефективний та екологічний сміттєспалювальний завод коштує щонайменше у десять разів дорожче, адже технологія складніша та вимагає більшого очищення. До прикладу, такий завод збудували у Кракові. Він цілком безпечний для природи та людей, але коштував полякам майже півмільярда євро. Окрім того, що такий тип заводу є набагато дорожчим, він може виявитися неефективним у довгостроковій перспективі. Паризька угода (прийнята 2015 року як частина Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та розповсюджується на всі країни незалежно від їхнього економічного розвитку) передбачає декарбонізацію економіки, тобто зменшення викидів вуглекислого газу підприємствами з 2020 року. Тому існує ймовірність, що сміттєспалювальні заводи стануть застарілою технологією.
Сміттєспалювальні заводи – це ефективне рішення лише в короткотерміновій перспективі. Вони допомагають позбутися одразу всього сміття, однак їхнє функціонування надто дорого обходиться, адже треба змінювати фільтри очистки викидів. Крім цього, якщо ці заводи простоюють, вони стають збитковими, тому, скажімо, Швеція закуповує сміття в інших країн і спалює на своїх заводах. Зрештою, відповідно до Директиви Європейського Союзу 2008/98/ЄС про відходи, до 2030 року кожна країна-член ЄС повинна відсортовувати не менше як 70% сміття. Якщо все сміття спалюватимуть, виконати цю норму стане неможливо. Тому будівництво сміттєспалювальних заводів може вирішити проблему із сміттям «тут і зараз», але в подальшому виявиться неефективним та навіть шкідливим рішенням.
Як це змінить тариф?
Поки вартість вивезення сміття для львів’ян, за рішенням міської ради, коливається від 718 до 803 грн за тонну залежно від компанії, яка вивозить сміття. У цю суму входить «збирання, зберігання, перевезення, знешкодження, утилізація та захоронення побутових відходів». Після того, як у Львова з’явиться власний сміттєпереробний завод, на ринку вивезення сміття мав би залишитися лише один підрядник, якого можна буде легко контролювати. А це означає, що тариф для всіх львів’ян буде однаковим.
Підняття ціни на вивезення сміття – неминуче. Як уже було зазначено, у січні цього року набула чинності поправка, яка забороняє захоронювати сміття без переробки, тому до списку «збирання, зберігання, перевезення, знешкодження, утилізація та захоронення побутових відходів» має бути додано ще переробку, що якраз і стане основною причиною підняття тарифу.
Яким буде тариф для населення та підприємців – поки достеменно невідомо. За попередніми підрахунками, для сім’ї з трьох осіб ціна у платіжках за вивезення сміття виросте на трохи більше як 80 грн без урахування інфляції. Ця цифра зростатиме поступово протягом семи років, а різницю між реальною вартістю послуги та тим, скільки платитимуть львів’яни безпосередньо, покриватимуть з міського бюджету.
Чому треба сортувати вдома, якщо для цього є завод?
По-перше, це глобальна ініціатива. Збільшення на планеті кількості населення та обсягів виробництва призвело до зростання кількості сміття, яке не тільки потрапляє на полігони, але й забруднює ґрунти та океани. Правильне поводження із сміттям починається навіть не з сортування, а зі зменшення кількості сміття. Тому на зміну звичайним поліетиленовим пакетам приходять багаторазові торбинки, а багаторазові пляшки допомагають не купувати щоразу нову пластикову пляшку з водою.
По-друге, причина може бути суто прагматична. Якщо органічні відходи приїжджають на завод дуже забрудненими, очистити їх повністю неможливо. Але з них можна отримати технічний компост, який цілком придатний для рекультивації полігону. Проте якщо органіку відсортовувати вдома, то на завод вона потрапить з мінімальною кількістю домішок. А це означає, що на заводі зможуть отримати дуже якісний компост, який можна продавати як добриво і на цьому заробляти.
Зрештою, не варто думати, що завод самотужки вирішить проблему львівського сміття. Проблема – комплексна, а тому рішення має бути також комплексним: починаючи від законодавства і закінчуючи правильним захороненням на полігоні.
Тому культура поводження зі сміттям починається від виробника, який повинен відповідно маркувати упаковку. Далі вона заторкує магазини, ринки та супермаркети, які мають розумно поводитися з поліетиленовими пакетами та пакуванням. Останні рекомендації міської ради щодо обмеження використання поліетиленових пакетів – це добра ініціатива, але вона не буде успішною без участі магазинів та свідомих покупців.
Правильність сортування сміття на рівні пересічного споживача є визначальною для якості вторсировини. Сортування на три фракції – сухе, вологе, скло – це тільки перший та дуже примітивний рівень, адже для кращої переробки треба розсортовувати різні види пластику, поліетилену. Крім цього, потрібно запровадити окрему програму поводження з будівельними та великогабаритними відходами, батарейками, лампами, електроприладами. Важливо зазначити: в разі, коли на цьому рівні споживачі ефективно не сортуватимуть сміття, то роль сміттєпереробного заводу лише частково вирішить наявну проблему.
Зараз ЄС працює над удосконаленням своєї системи поводження з ТВП. Тому якщо Україна дійсно хоче і далі рухатися в напрямку до Європи, потрібно кардинально змінювати практики поводження зі сміттям і переводити їх з рівня особистих чи гіперлокальних ініціатив у національну систему.
Якщо Львів зможе створити та підтримувати ефективну модель поводження зі сміттям, місто отримає унікальний досвід, який можна буде масштабувати на всю країну.
Цей текст написаний в межах Школи аналітичної журналістики «Роль медіа в системі контролю місцевих видатків», яку проводила Школа журналістики Українського католицького університету за сприяння Українського кризового медіа-центру та USAID #ВзаємоДія.
Марта Кобринович, Ольга Кутишенко, Дарія Скрипнюк, Марта Коник
https://zaxid.net/smittyepererobniy_zavod__ne_panatseya_n1471873


У Малехові відбулися громадські слухання, згідно з процедурою оцінки впливу на довкілля щодо комплексного проекту рекультивації сміттєзвалища

Вчора, 11 грудня, у с. Малехів відбулися громадські слухання з приводу оцінки впливу на довкілля проекту «Комплексний проект з рекультивації полігону, с. Грибовичі, Жовківського району, Львівської області, Реконструкція». Їх провели відповідно до процедури, встановленої Законом «Про оцінки впливу на довкілля». О 13:15 у Народному домі розпочалася презентація проекту комплексної рекультивації Грибовицького сміттєзвалища за участю представників ЛКП «Збиранка», ЛКП «Зелене місто», фахівців Міністерства екології та природних ресурсів, а також Інституту проектування «Діпрокомунбуд» з Харкова.
16 листопада цього року було оголошено про проведення слухань у Малехівській та Грибовицькій сільських радах та відповідні публікації було розміщено у двох друкованих виданнях, тож усі охочі вчора могли поставити питання, що стосуються майбутніх робіт з рекультивації Грибовицького сміттєзвалища. Того ж дня, 16 листопада 2018 року було оприлюднено Звіт об’ємом понад триста сторінок у Реєстрі оцінки впливу на довкілля, який також було передано для ознайомлення у Малехівську та Грибовицьку сільські ради 17 листопада 2018 року. А починаючи з 15 серпня 2018 року, з моменту оприлюднення у Реєстрі ОВД Повідомлення про планову діяльність, збиралися зауваження та пропозиції щодо планової діяльності, більшість з яких враховано.
«Обов'язком міста є проведення рекультивації сміттєзвалища, яке припинило роботу. Тож ЛКП „Збиранка“ замовило коригування проекту, який був розроблений ще у 2013 році. Ці коригування були необхідні, у зв’язку із змінами, які відбулися на полігоні після трагедії. Також до Проекту було внесено чимало правок, які враховують зауваження та пропозиції, що надходили упродовж останніх років до Львівської міської ради від активістів та громад, що живуть навколо полігону», — розповів директор ЛКП «Зелене місто» Вадим Ноздря.
«Рекультивація сміттєзвалища є обов’язком всіх рівнів чиновників перед громадами Львова, Малехова та Грибовичів. Подальші дії цього проекту поставлять все на свої місця. Очікуємо зменшення шкідливого впливу існуючого сміттєзвалища, на який з 1968 року звозили сміття зі всієї області. Сподіваюся, що процес рекультивації розпочнеться та завершиться і майбутні покоління будуть вдячні тим людям, які сьогодні ініціювали та взялися за такий масштабний проект. Він може показати всій країні, що це можна зробити, адже влада зараз має можливості для цього за підтримки ЄБРР. Ми повинні відновити довіру між громадами Львова, Малехова, щоб ми могли знову жити у екологічно чистому просторі», — розповів сільський голова Малехова Володимир Сеньковський.
Тим часом, 10 грудня завершився термін подачі документів від компаній на конкурс зі спорудження та експлуатації системи дегазації Грибовицького сміттєзвалища, що є одним з ключових кроків першого етапу рекультивації. До участі у конкурсі подали свої документи три компанії. Підписання договору з компанією-переможцем планується до кінця 2018 року. Роботи зі спорудження системи дегазації буде розпочато вже наступного року.
Нагадаємо, Грибовицьке сміттєзвалище готують до рекультивації, яка триватиме у два етапи. Роблять це у межах комплексного вирішення питання поводження з твердими побутовими відходами у Львові. Так, за два роки у місті збудують перший в Україні сучасний сміттєпереробний комплекс із європейською технологією механіко-біологічної переробки відходів, рекультивують старий полігон у Грибовичах та впровадять нову систему поводження з відходами. Вона передбачатиме сортування сухого та вологого сміття, вторинної сировини та облаштування окремих майданчиків для збору електроніки, великогабаритного і будівельного сміття. Вже наступного року відкриється станція компостування органічних відходів. Для цих цілей місто отримало 25 млн євро кредиту від Європейського банку реконструкції та розвитку, 10 млн євро гранту — безповоротної фінансової допомоги від екологічних фондів. Внесок міста — 6,75 млн євро.
https://city-adm.lviv.ua/news/city/housing-and-utilities/259001-u-malekhovi-vidbulysia-hromadski-slukhannia-zhidno-z-protseduroiu-otsinky-vplyvu-na-dovkillia-shchodo-kompleksnoho-proektu-rekultyvatsii-smittiezvalyshcha

Як працюватиме завод із переробки відходів у Львові?

За два роки у Львові має запрацювати завод із переробки відходів. Він буде першим в Україні, побудованим за європейським зразком. Для прикладу, лише у сусідній Польщі таких 150. Окрім будівництва заводу, у Львові також планують запровадити нову систему роздільного збирання відходів.
Завод, який збудують на вулиці Пластовій, 13, буде працювати за технологією механіко-біологічної переробки. Поняття «механічна переробка» означає відсортовування відходів за допомогою спеціального автоматизованого обладнання, а також частково деякі процеси проводитимуться вручну. Цей етап важливий для того, щоб розділити вторинну сировину (скло, метали, полімери, макулатура, тетрапак), з якої згодом формуватимуть товарні партії та відправлятимуть на переробні підприємства. А органічні відходи компостуватимуть. Механіко-біологічна переробка дозволить якісно відділяти відходи, які можна переробити знову.
Такий сміттєпереробний комплекс відповідає вимогам Національної стратегії поводження з відходами до 2030 року, яка ґрунтується на найкращих технологіях, які діють у Європі та визнані Європою ефективними у вирішенні проблеми переробки відходів. Окрім того, у ЄС керуються документом BAT (Best Available Technologies) — про найкращі доступні технології в галузі переробки сміття. Підхід і технологію, яку використають у Львові є найбільш розповсюдженою у оновлених редакціях 2015−2016 років.
«Частка залишкових відходів у цьому комплексі становитиме не менше 30%. Головне завдання заводу з механіко-біологічної переробки — зменшити об’єм залишкового сміття, яке так чи інакше підлягає утилізації шляхом захоронення. Проте це будуть вже перероблені і спресовані відходи, а не у змішаному вигляді, як це є зараз. Окрім того закон України «Про відходи» передбачає, що з 1 січня 2018 року всі відходи мають бути перероблені перед тим, як потрапити на захоронення.
Крім того, на львівському заводі буде передбачене виробництво альтернативного палива — RDF-палива. Це відходи, на які немає попиту як на вторсировину, тож їх висушують, подрібнюють та використовують як паливо на заводах.
Оскільки на заводі передбачений процес оброблення органічних відходів, це дозволить якісно розділяти фракції сміття, а сам процес є контрольований та безпечний. Зокрема, буде кілька різних зон та 24 тунелі закритого типу, де контролюватимуть параметри клімату та викиди, також працюватимуть спеціальні фільтри, що не дозволить поширення неприємного запаху", — розповів Вадим Ноздря, директор ЛКП «Зелений місто».
Для додаткових гарантій консультувати та наглядати за будівельними, екологічними нормами та фінансовими витратами будуть європейські фахівці від ЄБРР та Фонду Східноєвропейського партнерства з енергоефективності та довкілля, які фінансують проект.
Новий завод буде розрахований на потужність, яка забезпечить потреби міста — це 240 тисяч тонн відходів на рік при двозмінній роботі. Окрім того, проект передбачає можливість модернізації у випадку збільшення навантаження, або введення на заводі додаткової третьої зміни.
«Якщо тендерні процедури завершаться вчасно, будівництво сміттєпереробного заводу у Львові можуть розпочати вже наступного року. Роботи мають тривати 24 місяці. Наразі ми на етапі отримання всіх дозвільних документів і процедур, щоб завершити розробку проекту і пройти державну комплексну будівельну експертизу», — додав Вадим Ноздря, директор ЛКП «Зелений місто».
Нагадаємо, будувати сміттєпереробний комплекс зголосилися 12 компаній. Серед учасників-претендентів є головні європейські лідери цієї галузі, які мають відповідний досвід у будівництві таких комплексів у сусідніх країнах. Незабаром ми плануємо оголосити перелік компаній, які пройдуть у другий тур тендеру. З переможцем конкурсу сподіваємось підписати контракт до кінця цього року.
Майбутня міська система поводження з відходами передбачатиме те, що на вулицях стоятимуть окремі контейнери для вологого сміття, сухого (вторинна сировина: папір, пластик, метал, тетрапак) та скла. Для збору електроніки, великогабаритного і будівельного сміття в місті облаштують спеціальні майданчики, куди можна буде здавати такі речі. Окремий майданчик для збору речей, які не вміщатимуться у звичайні контейнери, буде на території самого заводу.
https://city-adm.lviv.ua/news/city/housing-and-utilities/258401-yak-pratsiuvatyme-zavod-iz-pererobky-vidkhodiv-u-lvovi

МІФИ ПРО БУДІВНИЦТВО СМІТТЄПЕРЕРОБНОГО ЗАВОДУ НА ПОЛТАВЩИНІ


Макухівське сміттєзвалищеМакухівське сміттєзвалище
Керівництво Полтавської ОДА планує збудувати сміттєпереробний завод у Полтавському субрегіоні. Переробка відходів вирішить кілька питань. По-перше, проблему зі стихійним сміттєзвалищем у Макухівці. По-друге, зменшить використання природних ресурсів. Вони добуватимуться (наприклад біо-паливо) зі сміття. Європейський досвід доводить екологічність та безпечність таких підприємств. 
До полтавського субрегіону входять п’ять районів: Полтавський, Машівський, Новосанжарський, Карлівський та Полтава. Зараз сміття комунальники звозять до Полтавського району у Макухівку. Полігон сміття став екологічно небезпечним та аварійним не тільки для жителів району, а й всієї області. Тому сміттєпереробний завод необхідний для усунення екологічної катастрофи.

Міфи і реалії сміттєпереробного заводу у Полтавському районі

Головний міф про сміттєпереробний завод — начебто його небезпечність для населення. Переробка сміття має кілька технологій. І всі вони безпечні, якщо дотримуватися сучасних норм переробки та утилізації. Уже зараз можна переробляти навіть 100% сміття. Такі заводи ніяк не шкодять навколишньому середовищу та населенню. Цьому приклад — завод у центрі Мюнхена.
Якщо після переробки є залишок сміття до 10%, то його захоронюють на полігоні. Сам полігон — це територія невеликою картою. Вона покривається спеціальною плівкою та облаштовується спостережними колодязями. Це технічні споруди, через які спостерігають, щоб сміття не завдало шкоди навколишньому середовищу. 
На Макухівському сміттєзвалищі, наприклад, захисної плівки немає. Там є спостереження, але воно не відповідає вимогам Законодавства. Деякі фахівці стверджують, що Макухівське сміттєзвалище можна переробити, але на це підуть приблизно 5 років. А якщо відтягувати, ситуація з екологією в області погіршиться ще більше, та й на утилізацію сміття знадобиться більше часу. 
Зараз на Макухівському сміттєзвалищі під шарами сміття знаходиться метан. Цей газ є основною складовою природнього газу. Він є вибухонебезпечним, тому дуже шкідливий для здоров’я жителів області.

Досвід європейських країн 

Швеція

Сміттєпереробний завод у ШвеціїСміттєпереробний завод у Швеції
Шведське місто Уппсала третє за розмірами у цій країні. Тут знаходиться сміттєпереробний завод, який працює вже 10 років. Відстань від Уппсали до столиці — всього 70 км. Цей завод забезпечує не тільки переробку сміття, а й подачу електроенергії та газу у майже дві третини потреб міста. На сміттєпереробному заводі працює 200 місцевих жителів.
Завод розміщений на околиці міста, проте не за межами. Поруч з ним знаходяться торгівельний центр та замок XVІ століття.

Австрія

Сміттєспалювальний завод у ВідніСміттєспалювальний завод у Відні
У Відні знаходиться сміттєспалювальний завод Шпітеллау. Будівля розмальована та яскрава, тому привертає туристів. Часто на сміттєспалювальний завод влаштовують екскурсії. Тому він дуже популярний.
Загалом на заводі працюють 3,5 тис. працівників. З понеділка по п’ятницю вони збирають сміття у мільйонному місті. Після спалювання сміття отриману енергію використовують для підігріву води і отримання тепла. Такими «відходами» гріють більше 60 тис. житлових будинків, а це 4 400 споживачів.
Шлаки, які отримують після спалювання, застосовують у будівництві. А очищена вода спускається у канал Дунаю.
Прес-служба Полтавської ОДА
https://poltava.to/project/4537/

Херсонський журналіст вивчав, як в Естонії подолали проблему зі сміттям

«Вибачте, коли ви доп’єте «Колу», чи можна буде взяти пляшку?» — з таким проханням до мене звернувся незнайомий чоловік під час першого мого візиту до Таллінна 12 років тому. Прохання тоді мене дуже здивувало. «Неймовірно: тут збирають не лише скляні пляшки, а й пластикові», — подумав я.
10 євроцентів за кожну пляшку
Хто вперше приїжджає до Естонії, дивується подібним ноу-хау досі. Завдяки цій успішній депозитній системі збирання відходів зустріти тут хоча б трохи засмічений парк, узбіччя або сквер зараз майже нереально.
— Головне, що змогло мотивувати людей, — це гроші. Система працює так: при купівлі будь-якого напою (крім міцного алкоголю) у бляшаній банці або скляній чи пет-пляшці покупець сплачує додатково депозит розміром 10 євроцентів. Повернути його готівкою можна при здачі порожніх пляшок до спеціальних автоматів або пунктів прийому. Така система виявилася дуже ефективною, оскільки за зібрану тару можна отримати реальні гроші. Першими запровадили її в Швеції, потім у Норвегії, — розповідає член правління компанії«Eesti pandipakend», що займається збором упаковки, Каупо Карба.
Каупо Карба
Нині Естонія є однією з 14 країн, де, крім роздільного, було успішно запроваджено й депозитну систему збирання відходів. Вона працює таким чином, щоб стимулювати людей не викидати сміття будь-куди, а нести до спеціальних приймальників тари. Як говорить Каупо Карба, всього в Естонії налічується близько 800 подібних пунктів: їх роботу в обов’язковому порядку мусять забезпечити всі торговельні центри і великі продуктові магазини.
Для того, щоб отримати 10 євроцентів, порожня пляшка повинна бути цілою і містити оригінальну етикетку зі штрих-кодом. Здати до автомата можна лише тару від напою, випущеного в Естонії або імпортованого сюди з інших країн — приміром, грузинська «Боржомі» в цій країні продається вже з необхідним маркуванням. «Коли ми запроваджували цю систему, ще не набули такої популярності соцмережі, тому ми повідомляли про неї людям через телебачення і друковані ЗМІ. Але довго пояснювати, як це діє, не довелося», — додає Каупо.
«Eesti pandipakend» є єдиною в Естонії компанією, що займається всією логістикою та реалізацією депозитної системи сміттєзбирання. Також вона укладає договори з пакувальними компаніями і торговельними закладами, де встановлюють автомати з прийому тари. Більшість з останніх одразу ж сортують пляшки і пресують їх. Скляну ж тару, яку можна використати ще, потім використовують повторно для продажу напоїв. Сам зібраний через депозитну систему матеріал є чистим і на 100% придатним до обробки. З пет-пляшок, приміром, виготовляють коробки для свіжої зелені, текстильні вироби, нову тару, а з металевих — покришки для автомобілів або будматеріали.
Сміття — це бізнес
Зменшення кількості сміттєзвалищ у Європі — як стихійних, так і цілком легальних — вже призвело до різкого зменшення популяції диких птахів, зокрема чайок.
Свєтлана Сюгіайнен праворуч на знімку
— Вони — наші друзі, — стверджує заступник директора Талліннського центру відходів Свєтлана Сюгіайнен. — Коли ми приходимо на роботу, вони злітаються на полігон з біовідходами, а ввечері відлітають десь на море або на гніздування. Як розповіли нам орнітологи за результатами своїх останніх досліджень, завдяки подібним сміттєзвалищам чайкам вдається вижити. Адже існує все менше місць, де вони можуть прогодуватися.
Розташований у 23 кілометрах від естонської столиці Талліннський центр відходів є одним із чотирьох подібних комплексів на всю цю балтійську країну. Тут також сортується все сміття, частина з якого потрапляє до сміттєспалювальної установки. Щороку лише в цьому центрі приймається до 170 тисяч тонн сміття.
— Ми працюємо в режимі 24/7, без жодних вихідних і перерв. Робоча зона нашого полігону — 12 гектарів, а загальна площа — 64 га. Сміття до нас привозять як будинкові об’єднання, юридичні особи, так і звичайні люди. Останні можуть привозити до 500 кг сміття на квартал з однієї особи. На місці вони повинні розсортувати відходи: папір, дерево, небезпечні відходи, електроніку, метал — все до окремих контейнерів. У цьому випадку їм необхідно сплатити лише символічну суму за наші послуги — фактично плату за зважування. Або можна сплатити разово 63 євро за все, не сортуючи. Ще 4 роки тому це була надзвичайно велика сума для естонців. Тепер же рівень життя в країні суттєво зріс, і багато хто готовий платити 63 євро, не замислюючись. Однак ми все одно вимагаємо сортувати його на місці, — доповнює Свєтлана Сюгіайнен.
До сміттєпереробних підприємств в Естонії ставляться як до будь-якого виду бізнесу, тож жодних преференцій або пільг від держави або органів місцевого самоврядування їм не надають. Саме ж сміття тут використовують, як можуть. Метал, пластик або папір відправляють на повторну переробку, біологічні відходи йдуть на виготовлення компосту, який Естонія успішно експортує до багатьох країн, у тому числі до України. Навіть тепло, що отримують внаслідок спалювання сміття, йде на роботу місцевого цементного заводу. «Ми ще не придумали, що робити з отриманою золою, — зізнається Свєтлана. — Для Естонії поки це просто сміття. Але сподіваємося, що така зола зрештою стане товаром, який можна буде спрямовувати частково, наприклад, на будівництво доріг або інші потреби в промисловому секторі. І ми зможемо на цьому заробляти зовсім не зайві для нас гроші».
Цим матеріалом «Новий день» розпочинає серію публікацій про те, як успішно і своєчасно проведені реформи допомогли Естонії вирватися уперед і суттєво покращили життя її громадян. Матеріали підготовлені під час навчального візиту регіональних журналістів до цієї країни, організованого Естонським центром східного партнерства.
Олег БАТУРІН.
Фото автора.
https://newday.kherson.ua/hersonskij-zhurnalist-vivchav-jak-v-estonii-podolali-problemu-zi-smittjam/

МСЗ - помойка на небе (Greenpeace) - відео