Без сміттєвого заводу і з переповненими звалищами: чому Кіровоградщина досі не переробляє власні відходи? (ФОТО)

Офіційно на Кіровоградщині налічується понад чотири сотні сміттєзвалищ, половина з яких навіть не зареєстровані як місця для видалення відходів. Лише на кіровоградському зберігається понад 2,6 млн. тонн твердих та промислових відходів. Поява сміттєпереробного заводу у Кіровограді – найпопулярніша обіцянка у передвиборчих програмах кандидатів, однак необхідного підприємства досі немає. Три роки тому про будівництво підприємства, яке займатиметься переробкою відходів, заговорили гучно і на всю Україну. Тепер про відкриття подібного заводу, ймовірно, навіть комунального, не бажають кричати на всю округу.

Говорили-балакали…

У 2010-му році постановою Кабінету Міністрів України №1256 було затверджено Перелік проектів із пріоритетних напрямів соціально-економічного та культурного розвитку. Серед них – національний проект «Чисте місто», метою якого було створення в Україні галузі поводження з відходами, шляхом реалізації проектів з будівництва нових сучасних комплексів з переробки та утилізації твердих побутових відходів (ТПВ). Згідно з проектом, такі комплекси мали з'явитись у десяти містах України: Харкові, Дніпропетровську, Тернополі, Хмельницькому, Чернівцях, Вінниці, Полтаві, Сумах і Кіровограді. У серпні 2012-го року були розроблені і затверджені попередні техніко-економічні обґрунтування будівництва комплексів з переробки ТПВ для всіх міст, а вже у вересні 2013-го було оголошено про початок залучення інвесторів до будівництва перших 10-ти екологічних комплексів.

Інвестором будівництва сміттєпереробного комплексу у Кіровограді в рамках нацпроекту «Чисте місто» виступило ТОВ «Конлєр». У грудні того року в Орхуському інформаційно-тренінговому центрі, що діє при бібліотеці ім. Д. Чижевського, представники цього підприємства презентували свою інвестиційну заявку. Відповідно до неї, інвестор збирався побудувати на кіровоградському сміттєвому полігоні підприємство сортування та переробки твердих побутових відходів за технологією механіко-біологічного перероблення. Комплекс був розрахований на 100 тис тонн сміття на рік, а в результаті – виробляти органічні добрива (компост) та біогаз, який з допомогою ТЕЦ трансформувався б в електроенергію. Ідеальним місцем для розташування такого комплексу, заявляв інвестор, стане степова зона із помірним кліматом. Інвестора почули і земельну ділянку знайшли – поблизу кіровоградського сміттєзвалища – щоправда, майже двома роками раніше.

Як повідомила на наш інформаційний запит Кіровоградська РДА, надання земельної ділянки ТОВ «Конлєр» для будівництва та обслуговування підприємства з переробки твердих побутових відходів відбулось відповідно до розпорядження голови Кіровоградської ОДА від 06 грудня 2011 року №1053-р. Договір оренди з інвестором строком на 49 років на земельну ділянку площею 4,00 га, що розташована на території Первозванівської сільської ради і межує з землями комунальної власності м. Кіровограда, був укладений 8 лютого 2012-го. У запиті вказано, що письмові домовленості з Кіровоградською РДА щодо інвестування спорудження заводу ТОВ «Конлєр» не укладала, однак тепер відсутні важелі повернення земельної ділянки назад.

Вже у квітні 2014 року тодішній міський голова Кіровограда Олександр Саінсус під час візиту Міністра екології та природних ресурсів Андрія Мохника заявив, що інвестор зник невідомо куди, ймовірно, через події на сході України. Сам же міністр національний проект «Чисте місто» назвав не інакше як піар-проектом тодішнього уряду. 

Проект «Чисте місто» дійсно виявився безрезультатним. У відповіді на наш інформаційний запит Міністерство економічного розвитку та торгівлі України повідомило, що у грудні 2013 року тимчасовою робочою підгрупою було рекомендовано Державному агентству з інвестицій та управління національними проектами України погодити пропозиції інвесторів із будівництва сміттєпереробних комплексів у містах Києві, Тернополі, Хмельницькому, Чернівцях та Кіровограді. На початок 2016-го погодження вказаних пропозицій так і не відбулося, а саме агентство станом на 4 квітня цього року перебуває в процесі ліквідації.

Однак свої пропозиції щодо будівництва сміттєпереробного комплексу на Кіровоградщині за останні роки вносило не лише ТОВ «Конлєр». Про свої ініціативи підтримати роботу з утилізації відходів заявляли також польські інвестори з агентства економічного співробітництва в м. Вроцлав, іспанська компанія "Grupo eigro", Світовий банк, ТОВ «Екол Груп Кіровоград». Однак далі розмов подібні ініціативи не заходили і жодних домовленостей про інвестування у цей масштабний проект ні з ким підписано не було.

І тут земля…

За інформацією обласного департаменту екології та навколишнього середовища, практично у кожному населеному пункті Кіровоградщини є своє сміттєзвалище (офіційно налічується 413 місць), а значна частина побутових відходів концентрується на стихійних сміттєзвалищах. Водночас навіть на офіційних смітниках не проводиться розділення сміття, у результаті чого неможливо використовувати як вторинну сировину папір, скло, поліетилен і подібне.

Вигляд сміттєзвалища на карті

Минулоріч Кіровоградська міськрада затвердила Програму запровадження роздільного збору твердих побутових відходів на 2015-2019 роки. Нагадаємо, нею передбачено встановлення спеціальних маркованих сміттєзбірних контейнерів для роздільного збору сміття та створення на міському сміттєзвалищі сортувальної лінії. Водночас програмою не вирішено проблему наповненості сміттям міського звалища, яке використовується з 1953 року і на сьогодні розрослось майже на 19 га. Лише за 2015-ий тут було захоронено понад мільйон тонн промислових відходів та 85,5 тис. тонн побутового сміття. На наше питання, як міська влада планує вирішення цієї проблеми, начальник Головного управління ЖКГ Кіровоградської міської ради Олександр Хачатурян лише нарікнув на відсутність коштів і землі для будівництва сміттєпереробного комплексу:

Наше бачення вирішення цієї проблеми викладене в програмі роздільного сміття. Перші її етапи вже реалізовані. У нас немає земельної ділянки під будівництво сміттєпереробного заводу, але він потрібен. Я вважаю, що це проблема спільна для всієї області і її вирішення лежить не лише у площині міста.

Цікаво те, що будівництво заводу по переробці та утилізації ТПВ планувалось управлінням ЖКГ ще у 2011-2012 роках. Тоді була розроблена Програма поводження з твердими побутовими відходами у м. Кіровограді на період 2011-2016 років, щоправда, залучення бюджетних коштів не передбачалось. Результату реалізації саме цього пункту програми кіровоградці не побачили і досі.

А от програма по роздільному збору сміття запрацювала, хоча і за кошти самих підприємств, які займаються вивезенням та складуванням сміття: у місті з'явились перші контейнери для збору окремих видів відходів, а на міському сміттєвому полігоні у тестовому режимі вже місяць працює сортувальна лінія. Водночас у місті не проводиться жодна інформаційна кампанія щодо того, наскільки необхідно для екології сортувати сміття, у той час, як, наприклад, у Львові з цього питання проводять інформаційні екскурсії на підприємства і сміттєзвалища.

У нас люди не навчені сортувати сміття. У контейнерах до нас приїжджає купа скатів, великогабаритних відходів, а з баками, де населення має викидати відсортоване сміття, приїжджає усе підряд. До того ж люди самі перебирають сміття з контейнерів, то ж відходи для вторсировини до нас не доїжджають, – розповідає директор ТОВ «КАТП-1128» Тетяна Мартовіцька. – Вирішення проблеми полігону – це робота не одного року. Сортувальна лінія не вирішить усіх його проблем. Ми збираємось працювати далі і відбирати сміття так, щоб на захоронення йшла лише пресована органіка. Складуючи її плити одну на одну, ми матимемо вільне місце на поверхні, адже нижні шари будуть самі по собі прогнивати, в результаті звалище не виходитиме за законні межі. Наступний наш крок – дегазація полігону й розміщення когенераційної установки, аби добувати біогаз для переробки його в електроенергію. На 500-метровій санзоні біля Завадівки ми хочемо зробити рекультивацію звалища і звільнити від сміття 4 га землі. За прибуток від збуту відсортованого сміття – пластику, скла, паперу, металу – ми купуватимемо інше обладнання для розвитку полігону. Це ті етапи, який ми наразі плануємо реалізувати.

Люди помилкову думають, що коли у місті збудують сміттєпеперобний завод, на нього безкоштовно прийматимуть всі відходи. До того ж завод не постачатиме електрику безоплатно: людям доведеться платити за вивезення сміття, а потім ще й за енергію, яку виробили у результаті переробки відходів.

Дискусійне сортування

У департаменті екології та навколишнього середовища Кіровоградської ОДА переконують, що сортування сміття не вирішить проблеми. Потрібні зміни у законодавстві і нові технології для переробки відходів.

Основний вид відходів в області – це відходи промисловості, а не побутові. Але вони нам більше зрозумілі: їх складуванням займаються підприємства, ми розуміємо, що і як там відбувається. У нас в державі відсутній економічний чинник, який би заохочував підприємства переробляти або утилізувати відходи. Держава збирає кошти лише за їх утворення, ніхто за накопичені відходи, які в нас найбільше впливають на екологію, не сплачує гроші. Якщо б підприємство було змушене платити такі кошти, повірте мені, воно було б дуже зацікавлене в залученні інвестицій на будівництво заводів. Зараз ми звертаємось до Кабміну та Верховної Ради для того, щоб вони розробили законодавчий механізм, аби підприємства-забруднювачі платили справедливо: утворив – заплатив, заскладував – заплатив, – розповідає директор департаменту Олександр Ковтунов. – Ми повинні підійти до вирішення питання переробки сміття максимально виважено з точки зору вибору технології по утилізації відходів – маємо обрати найсучасніші з них. Саме вони дозволять нам припинити забруднення навколишнього середовища і максимально переробити усі відходи, що накопичились в області. До речі, сучасні технології вже не передбачають роздільного збору сміття.

Ми з 60-х років складували сміття, тож нам його вистачить на будь-який завод. Наше основне завдання – звільнити міське сміттєзвалище, позбавити мешканців Кіровограда від екологічних наслідків і налагодити поточну переробку відходів, у тому числі сміття з усіх районів області.

Стихійне звалище

Необхідні стимули

Всеукраїнська екологічна ліга вважає, щоб без створення окремої галузі, що впритул займатиметься переробкою відходів, без просвітництва серед населення щодо важливості сортування і переробки сміття, проблему з відходами в Україні вирішити не вдасться.

Галузь переробки відходів в Україні так і не створена. Під неї не розроблене єдине і цілісне законодавство, а багаторічні спроби депутатів та активістів створити такий комплексний документ не мають успіху. Необхідно утворити окрему державну агенцію, яка б стала ситом, через яке будуть просіюватись законопроекти, ініціативи бізнесу та наукові розробки щодо переробки відходів. Якщо ми закріпимо інституційний рівень, тоді формуватиметься галузь. Ми, як громадська організація, наполягаємо на розробленні фінансових механізмів стимулювання бізнесу від моменту утворення відходів аж до кінцевої ланки. Треба стимулювати виробників, щоб вони були зацікавлені виготовляти такі види тари й упаковки, які швидко розкладаються або можуть бути самими ж виробниками перероблені, – зазначила під час одного зі своїх виступів голова Всеукраїнської екологічної Ліги Тетяна Тимочко.

Стихійне звалище на Олексіївці в Кіровограді

А як у них?

Поки в Україні роблять перші кроки, у Європі сфера поводження з відходами пішла далеко вперед. Наприклад, у Німеччині та Швейцарії відповідальність за сортування сміття лежить на плечах самих жителів, а за збір та переробку відходів відповідає окрема галузь. Громадяни викидають лише харчові продукти та відходи, що не підлягають переробці. Решту ж – взуття, одяг, іграшки, книжки, меблі, побутову техніку, поліетилен, пластик, скло тощо – самі несуть до сортувальних станцій. За викидання невідсортованого сміття у Швейцарії передбачені штрафи. Подібні є і у Великобританії. В окремих країнах, як то в Німеччині чи Нідерландах, діє навіть система заохочення (фінансова нагорода, купони на знижки) для тих, хто активно бере участь у сортуванні сміття або здає відходи для вторинної переробки. До речі, така програма лояльності діє і в Україні, в Рівному, де ТзОВ «Санком-Рівне» дарує побутові речі тим громадянам, які мають постійний контакт із диспетчерами підприємства, повідомляють про факти крадіжок контейнерів тощо.

А за недотримання правил поводження зі сміттям у Німеччині можуть оштрафувати весь будинок або навіть підняти тариф на його вивезення. Усі відсортовані відходи йдуть на переробку, і лише незначний відсоток – на захоронення. В свою чергу Швеція навіть імпортує сміття з інших країн і спалює його, виробляючи електроенергію.

Повністю експортувати сміття пропонували і Кіровоградщині. Однак, говорить Олександр Ковтунов, облдержадміністрація відмовилась від такої пропозиції і наразі шукає найсучаснішу технологію для переробки твердих побутових відходів. Фактично з нею вже визначились, однак детально говорити про неї ще не готові.

Стихійне звалище в Кіровоградському районі

В пошуках технологій

У максимально пришвидшеному режимі розглядається питання вибору технології. Для тієї, що ми розглядаємо, не потрібні специфічні вимоги до місця для розташування майбутнього заводу, що наразі принципово для нас, адже землі в області бракує. Технологія не потребує складування відходів. На виході ми отримуватимемо біопаливо, яке зможемо використовувати на нашій ТЕЦ, зробивши її енергоефективною. Це паливо має в рази меншу ціну, ніж природний газ. Це основна пропозиція, яку ми наразі розглядаємо. У мене є сподівання, що до кінця року ми будемо мати повне уявлення про наші можливості, про технології, які будемо застосовувати, про логістику доставки сміття до заводу, про алгоритм ліквідації сміттєзвалищ, – повідомив Олександр Ковтунов.

Ймовірно, інвестором у цьому проекті стане європейська фінансова установа, з якою вже ведуться перемовини.

Зараз Україна має можливість через Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) отримати кошти для реалізації екологічних проектів. Ми зустрічались із представниками цієї фінустанови, зараз плануємо спорядити делегацію чиновників і підприємців, а також фахівців, які знаються на переробці побутових відходів, до Німеччини. Вони поїдуть, подивляться на роботу вже готових проектів. Потім будемо приймати рішення, в якому напрямку нам рухатись. Перше, що ми маємо зробити –визначитись із можливою ділянкою, зробити економічні розрахунки, замовити проектно-кошторисну документацію самого підприємства і далі працювати з інвесторами, у тому числі з Банком реконструкції та розвитку, для того, щоб врешті на Кіровоградщині реалізувати такий необхідний екологічний проект. У тих країнах, де переробка вже налагоджена, на переробці вторинних відходів люди мають бізнес. Я собі бачу підприємство саме комунальним, тому бюджети зможуть отримати додаткові кошти, а міста – додаткові робочі місця і вирішення екологічних проблем, – прокоментував голова Кіровоградської ОДА Сергій Кузьменко.

За висновками орендаря кіровоградського сміттєзвалища, його можна експлуатувати ще близько 5 років. Водночас переповненими є звалища Світловодська та Олександрії. Екологи облдержадміністрації заявляють, що будівництво сміттєпереробного комплексу стане вирішенням цієї проблеми для усіх трьох звалищ.

Кіровоградський полігон на Завадівці

Світлана Дубина

Фото Юрія Вовкотруба, Максима Гуцалюка

http://dostyp.com.ua/novini/biez-smittievogho-zavodu-i-z-pieriepovnienimi-zvalishchami-chomu-kirovoghradshchina-dosi-nie-pierierobliaie-vlasni-vidkhodi-foto

Фільтр, який робить будь-яку воду придатною для пиття


Фільтр, який робить будь-яку воду придатною для пиття

У середньому тіло людини на 65% складається з води і для його нормального функціонування потрібно постійно підтримувати належний рівень гідрації. Особливо це важливо під час фізичних навантажень, спекотних днів, походів та екстремальних ситуацій. А що якщо запаси вашої питної води раптом закінчилися, а найближчим часом взяти її нізвідки?

Компания «ЭкоЛидер» предлагает эффективные бытовые системы очистки воды обратного осмоса по наилучшей стоимости. 3 года гарантии качества на весь ассортимент, консультационная помощь, доставка по Украине.

Тут на допомогу можуть прийти індивідуальні фільтри та системи для очищення води. Вони дозволять пити воду з тих джерел, які в звичайному житті ви обходили стороною.

Мова йде про фільтр LifeStraw Personal Water Filter (LifeStraw Personal) від компанії Vestergaard, простий і ефективний пристрій, здатний перетворити навіть найбруднішу воду у питну.

Для початку трохи технічних характеристик. LifeStraw Personal важить п'ятдесят два грами, двадцять п'ять сантиметрів в довжину і три сантиметри в діаметрі. Корпус виконаний з міцного пластику, а вхідний і вихідний отвори для води забезпечені заглушками, що захищають від потрапляння бруду і сторонніх частинок всередину. У верхній частині фільтру є спеціальне кріплення для шнурка, який дозволяє, для більшої зручності, вішати фільтр на шию.



Проходячи через фільтр LifeStraw Personal, вода очищається за допомогою спеціального мембранного волокна Ultrason E, пори якого розміром 0.20 мікрона і можуть затримати не тільки найдрібніші частинки бруду, але і мікроорганізми, бактерії і віруси. За даними виробника фільтр LifeStraw Personal здатний відфільтрувати 99.9999% бактерій і 96.2% водопровідних вірусів, що дозволяє захистити від отруєння та захворювання організму.

Спочатку фільтр розроблявся як недорога альтернатива для забезпечення питною водою в країнах з посушливим кліматом, але завдяки своїй невибагливості і винятковій працездатності з успіхом застосовується в рятувальних операціях, зонах стихійного лиха та туризмі. Поставляється фільтр LifeStraw Personal у м'якій поліетиленовій упаковці, після розкриття якої він відразу готовий до роботи.

Великий плюс фільтраційної системи LifeStraw Personal у тому, що він не містить хімічних елементів, механізмів і не залежить від електрики. Фільтр може очистити близько тисячі літрів води, правда як заміряти цю тисячу незрозуміло, і незрозуміло, чи впливає рівень забруднення води на строк служби. Фільтр LifeStraw вкрай невибагливий, виконаний з міцного пластику і практично не має терміну придатності поки лежить без діла.

http://vikna.if.ua/cikavo/53315/view

Наслідки «пожинатимуть» покоління

Наслідки «пожинатимуть» покоління
ЖОРСТКА РЕАЛЬНІСТЬ

Усі проекти, пов'язані з розробленням технологій поводження з радіоактивними відходами, залишаються на папері, їх не виконували упродовж 25 років 

Директор Інституту проблем Чорнобиля доктор фізико-математичних наук Володимир Токаревський: «Треба змінити ставлення до атомної енергетики, щоб не допустити в країні другого Чорнобиля»

Багаторічні спостереження, які  вже нікого не дивують і не хвилюють: що далі трагічні події, пов'язані з аварією на ЧАЕС, то помітніше зниження інтересу суспільства і влади до її наслідків. І це, на жаль, попри те, що жорсткі прогнози американського професора Роберта Гейла (які він висловлював ще 1986 року) давно підтверджує сувора дійсність стрімким збільшенням в Україні смертності, зростанням ракових і серцево-судинних захворювань та загрозливих патологій  у вагітних жінок  і  новонароджених. У бесіді з науковцем-ядерником Володимиром ТОКАРЕВСЬКИМ  ми, звісно, не торкалися  цих соціальних проблем, хоча вони дуже гострі. Розмова йшла навколо  не менш актуальної  тенденції, що очевидна й тісно пов'язана з питаннями охорони здоров'я нації: майже цілковитої втрати інтересу влади  до техногенних і екологічних проблем  30-кілометрової зони ЧАЕС.

Директор Інституту проблем Чорнобиля доктор фізико-математичних наук Володимир ТокаревськийДиректор Інституту проблем Чорнобиля доктор фізико-математичних наук Володимир Токаревський

 — Про них згадують і висловлюють нові обіцянки лише напередодні чергової чорнобильської дати чи під час супроводу іноземних делегацій на станцію, — зауважує Володимир Васильович. — А реальність така: усі проекти, пов'язані з розробленням технологій поводження з радіоактивними відходами, залишаються на папері, їх не виконували упродовж 25 років.

—  Чому? Які головні причини такого, без перебільшення, нехтування доленосними для країни проблемами?

— Фінансування національних чорнобильських програм у Білорусі і Росії чітко входило в державні бюджети. А в Україні створений після аварії чорнобильський фонд з 1995 року згорнули, і державна програма ліквідації наслідків аварії «розчинилася» у бюджеті. Як наслідок, більшість робіт відтоді, за винятком міжнародних проектів — коштом донорів, виконують за залишковим принципом. Бо вже тоді Україна де-факто стала на неправильний шлях: почала покладатися насамперед на міжнародну допомогу, а не на власні сили. Скажімо, Загальнодержавну цільову екологічну програму поводження з радіоактивними відходами (РАВ) на 5,5 мільярда гривень, що закінчується 2017 року, фактично не реалізовано, бо впродовж останніх шести років її фінансують на рівні 15%.

Одна з причин такого стану — вже давно не актуальна концепція зони відчуження, розроблена наприкінці минулого століття. Саме вона сприяла тому, що відбувся відхід від статусу зони відчуження як зони надзвичайної ситуації — зони ліквідації радіаційної аварії до статусу території, яка потребує довгострокового утримання. Як результат, упродовж чверті століття не було зроблено жодних системних, цільових кроків у напрямі відродження і подальшого використання цієї території, створення тут науково-експериментального майданчика. Все було зорієнтовано на ЧАЕС та промислові новобудови, якими вона опікувалася.

— В Указі Президента України №141/2016 від 13 квітня ц.р. «Про додаткові заходи щодо перетворення об'єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему та відродження територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» прописано для виконання Кабміном чимало тих питань, про які ви говорите. І про відновлення формування Державного фонду поводження з радіоактивними відходами, і про необхідність створення умов для розміщення в чорнобильській зоні об'єктів альтернативної енергетики.

— Я читав цей документ. Не коментуватиму його. Дуже багато, на жаль, часу втрачено. До того ж фактично впродовж усього періоду ліквідації наслідків аварії взагалі недооцінювали інженерно-технологічних аспектів поводження з радіоактивно забрудненими матеріалами. Надолужити згаяне роками, навіть за 100-відсоткового фінансування робіт, майже нереально.

— Але, скільки пам'ятаю, в зоні працювали над дезактивацією металу, впроваджували спеціальні технології його підготовки для переплавлення на металургійних заводах країни.

— То була єдина технологія дезактивації металу, введена в експлуатацію за рахунок міжнародної технічної допомоги в 1996 році й демонтована 2004 року. Вважаю, що тим, хто тоді масово «під дахом» правоохоронних органів займався контрабандним бізнесом — вивезенням (сотнями тонн!) металобрухту з 30-кілометрової зони ЧАЕС, це заважало. Не знайшов підтримки в адміністрації зони німецько-український проект вироблення теплової й електричної енергії шляхом утилізації радіоактивної деревини. Техніко-економічне об∂рунтування цього дуже перспективного проекту профінансував уряд Німеччини ще 2000 року.

— Володимире Васильовичу, можливо, тепер, з появою згаданого указу глави держави і більшою увагою Європи до наших проблем, є сенс повернутися до того проекту?

— Як кажуть, потяг рушив, великі й цілком реальні можливості втрачено. В очах наших закордонних друзів ми виявилися несолідними, непослідовними партнерами, тепер повернути довіру інвесторів і донорів дуже важко.

— Тому в зоні немає й жодного технопарку, про які ви мені свого часу розповідали.

— Прикро, але це справді так. У нас взагалі немає національних і міжнародних проектів, спрямованих на створення в зоні відчуження технопарків для відпрацювання на експериментальних полігонах і технологічних стендах нових методів ліквідації радіаційних аварій і перероблення радіоактивних матеріалів. Складається враження, що ми пройшли точку неповернення, і деякі можливості втрачено назавжди.

Прикро нагадувати, що за всі роки в зоні відчуження не було впроваджено жодної технології для переробки радіоактивних відходів. Унікальну в Україні установку для опрацювання технології термічної переробки радіоактивних відходів, яку створили спеціалісти ДП «Техноцентр», демонтовано 2012 року. Не стала, на жаль, зона відчуження й полігоном для розроблення технологій і методів подолання важких ядерних аварій. Після трагічних подій на АЕС «Фукусіма-1» у Японії з'ясувалося, що Україна не може запропонувати їй ані відпрацьованих і ефективних технологій, ані відповідного обладнання.

— Новий очільник Міністерства екології та природних ресурсів Остап Семерак опосередковано згоден з вашою позицією, що зону ЧАЕС потрібно розвивати як наукову базу. «Україна — піонер у наукових дослідженнях ядерних катастроф, — вважає міністр, — тому маємо використати цей досвід, щоб стати світовими лідерами в інжиніринговому та дослідницькому просторі у відповідних сферах».

— Поки що це лише побажання. Побачимо через кілька місяців, як його реалізовуватимуть.

Україні потрібен науковий центр, який об'єднав би зусилля українських та іноземних науковців навколо проблем подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Свого часу, до речі, було навіть підписано міжнародні угоди щодо створення такого науково-дослідного центру під егідою МАГАТЕ. Цей проект з різних причин не реалізували, а створений 1996 року Чорнобильський центр з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів та радіоекології, не отримавши відповідного міжнародного статусу та підтримки Національної академії наук, не виправдав покладених на нього надій.

— «Не можна ліквідувати наслідки Чорнобильської катастрофи в пам'яті людей, але цілком можливо ліквідувати вплив наслідків цієї аварії на майбутні покоління». Це рядки з однієї з ваших наукових доповідей.

— Йшлося про пріоритетність бюджетного фінансування. Грошей завжди бракує. Тому ми закликали урядовців і депутатів спрямовувати чорнобильські кошти передусім на питання поводження з радіоактивними відходами — задля їх надійної ізоляції від навколишнього середовища.

На жаль, за роки незалежності не було створено жодного сховища чорнобильських радіоактивних відходів, не введено в експлуатацію жодної установки для їх переробки. Натомість з'явилися промислові довгобуди з нереальними термінами їх завершення та початком роботи.

— Повернемося безпосередньо до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Чи довго ще це триватиме?

— Є чіткіше поняття: «Чорнобильська катастрофа» як продовження наслідків найбільшої у світі (на 26 квітня 1986-го. — Авт.) ядерної аварії на четвертому реакторі ЧАЕС. Катастрофа — це завжди несподіваний випадок, який відчуває природа, люди, населення багатьох країн, і це продовжується протягом життя не одного покоління. Чорнобильська катастрофа — наслідок забруднення атмосфери і природи радіонуклідами: що більше радіонуклідів, то відчутніший їх вплив на здоров'я людей.

Аварію на атомній станції може бути ліквідовано, над зруйнованим реактором стоятиме «Укриття-2», всі інші реактори станції буде зупинено й знято з експлуатації, але вплив Чорнобильської катастрофи триватиме доти, поки всі радіонукліди не розпадуться до рівня звичайного радіоактивного забруднення нашої планети. Технічні й політичні питання, пов'язані з ліквідацією Чорнобильської катастрофи, ніколи не перетинаються. Зібрати радіонукліди в природі і знайти спосіб їх локалізації — це суто технічна і фінансова проблема. Якщо їх не збирають і не локалізують — а це тільки політична проблема, — то їхня дія на природу і людей продовжується, наслідки відчуватимуть чимало поколінь.

Тобто за все сьогодні й у майбутньому має відповідати держава.

— У цьому контексті таке запитання: які, на вашу думку, головні проблеми розвитку атомної енергетики в Україні?

— Треба завжди пам'ятати, що всі проблеми, зокрема в атомній енергетиці, які виникали і ще, напевне, виникатимуть у країнах, які мають АЕС, залишаються «національним надбанням». Сьогодні половина усієї електричної енергії, яку виробляють в Україні, — продукт 15 ядерних енергоблоків. Це державна власність, і дискусії щодо доцільності  приватизації НАЕК «Енергоатом» треба припинити, зміна форми власності на її АЕС не на часі.

Головне в іншому — у ставленні держави до цієї галузі. Упродовж 25 років сектор атомної енергетики для всіх урядів країни ніколи не був пріоритетним. Під час кількох реформ державного управління ділові пропозиції професіоналів-ядерників у цих питаннях не сприйняли. У країні після ліквідації в 1990-х роках Укратоменергопрому та Держкомітету з використання ядерної енергетики, які очолював чудовий фахівець-атомник Михайло Пантелійович Уманець, немає вищого державного органу з відповідним керівником, який персонально відповідав би за стан справ в атомній енергетиці.

Скрізь, у всіх цивілізованих країнах, де використання ядерної енергії визначальне для всієї нації, це питання вирішене. А в нас? Не має бути ситуації, коли в країні ніхто персонально не відповідає за наслідки «керування» цією стратегічною галуззю. Рік у рік усі головні державні програми стосовно атомної енергетики не фінансують, як це передбачено бюджетом. В Україні постійно утворювали різні урядові та міжвідомчі комісії: то з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, то з питань виконання Комплексної програми поводження з радіоактивними відходами та багато інших, але всі вони були недієздатними, безперспективними.

— Абсолютно правильно було б, вважають фахівці-ядерники, створити державну структуру на кшталт Комітету (Комісії) з атомної енергії, де мають працювати тільки найкращі за фахом спеціалісти.

— Я теж це пропонував. Питання дуже серйозне: в Україні в найближчі роки ситуація з розвитком атомної енергетики може значно ускладнитися. Таке відчуття, що Енергоатом дехто веде до банкрутства. Галузь, що перераховує в держбюджет колосальні кошти, постійно недофінансовують, вона не має грошей для нормального розвитку. Майже для всіх урядів вона вже давно стала «дійною коровою» — для залатування фінансових дірок в інших галузях.

Це ненормально. Час покласти цьому край. Треба нарешті змінити ставлення до атомної енергетики, щоб не допустити в країні другого Чорнобиля.

Тим часом. Президент України Петро Порошенко 26 квітня підписав Указ «Про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника».

Станіслав ПРОКОПЧУК,
«Урядовий кур'єр»

ДОСЬЄ «УК»

Володимир ТОКАРЕВСЬКИЙ. Відомий український науковець, фізик-атомник, разом з іншими експертами МАГАТЕ кілька років працює над питаннями аварії на японській АЕС у Фукусімі. Проблемами Чорнобильської катастрофи та зони відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення  опікується майже 30 років. Очолював Міжнародний науково-технічний центр «Укриття» та спеціалізоване підприємство «Техноцентр», був генеральним директором державної корпорації «Радон». З 2011 року професор Токаревський — директор створеного ним на громадських засадах Інституту проблем Чорнобиля Союзу Чорнобиль України.

http://ukurier.gov.ua/uk/articles/volodimir-tokarevskij-treba-zminiti-stavlennya-do-/

У Мукачевому встановили бокси-смітники для прибирання за собаками


В Мукачевому встановили бокси-смітники для прибирання за собаками
В Мукачевому встановили бокси-смітники для прибирання за собаками

У Мукавевому станції для прибирання за собаками облаштовують працівники комунального підприємства «Комбінат благоустрою».

Станції-смітники містять бокс із пакетами для прибирання за тваринами, інструкцію щодо їх використання і контейнер для сміття. Вже придбано запас біопакетів, а також смітникові пакети для зручності комунальних працівників.
В Мукачевому встановили бокси-смітники для прибирання за собаками
В Мукачевому встановили бокси-смітники для прибирання за собаками

Станції облаштовано в парках міста – Перемоги, Кузьми Скрябіна, Депеш-парку. Водночас встановлюють й агітаційні повідомлення для власників собак. Вони спонукають господарів прибирати за своїми чотирилапими, тим самим зберегти порядок в місті, – інформує прес-служба Мукачівської міської ради.
В Мукачевому встановили бокси-смітники для прибирання за собаками
В Мукачевому встановили бокси-смітники для прибирання за собаками http://zik.ua/news/2016/04/29/v_mukachevomu_vstanovyly_boksysmitnyky_dlya_prybyrannya_za_sobakamy_695080

Китайці хочуть збудувати завод з утилізації сміття

Сміттєспалювальний завод у Тернопільській області хоче збудувати китайська компанія "Чіна Вестерн Повер Індустріал". Планують, що туди завозитимуть сміття також із кількох сусідніх областей.
Представники китайських інвесторів уже провели попередні переговори з владою Тернопільщини. Обговорили виділення землі під завод та кількість відходів, яку він зможе переробляти.
— Підтримуємо цю ініціативу й готові співпрацювати. У нас створені всі умови для максимального залучення інвестицій, — каже Ігор Вонс із облдержадміністрації. — Зараз в області — 740 сміттєзвалищ та 26 компаній, які вивозять сміття.
Крім утилізації відходів завод виготовлятиме з них матеріали для будівництва доріг. Технологія спалювання дозволить отримувати дешеву енергію та тепло.
 
http://gazeta.ua/articles/ukraine-newspaper/_kitajci-hochut-zbuduvati-zavod-z-utilizaciyi-smittya/694391

МСЗ - помойка на небе (Greenpeace) - відео