Реформу системи утилізації сміття провели чотири роки тому, попри численні заяви скептиків, що це — викинуті на вітер гроші, оскільки нашу психологію переробити неможливо і сміття однак ніхто не сортуватиме.
Досить просто пройтися вулицями міста, щоб наочно переконатися у протилежному.
Завдяки чому проект успішно відбувся? Розповідає мер Миргорода Олександр Паутов.
— Миргород — місто-курорт. А будь-яке оздоровлення організму, як відомо, розпочинається з очищення, причому як зовнішнього, так і внутрішнього. Ось чому проблема чистоти міста і зміни психології ставлення жителів до цього питання стала основним пріоритетом при формуванні бюджету Миргорода на 2006 рік. Наша міськрада уклала договір на пілотний проект із німецькою компанією з поставки контейнерів для роздільного збирання сміття. Скориставшись тим, що ця компанія тільки виходила на ринок України, домовилися про дуже вигідні умови. Нам дали можливість розплатитися за устаткування впродовж трьох років, причому перший платіж ми здійснили через півроку після поставки контейнерів. Коштувало нам усе це чотири мільйони гривень, які ми виплатили навіть раніше за призначений термін. Але результат того вартий.
— Думку скептиків ви теж врахували?
— Звісно, ми поділяли їхні побоювання, тому й виділили з міськбюджету кошти на потужну рекламну кампанію.
Перш ніж запустити проект — чотири місяці проводили роз'яснювальну роботу серед населення: ходили по будинках, розповідали, навіщо це потрібно і який результат дасть. Аж до того, що інформаційні листки роздавали: що, куди і як кидати. А також безплатно видавали пакети чотирьох кольорів для збирання різного виду відходів.
Коли прибули контейнери, наші комунальники не могли ними намилуватися. Компактні, місткі, зручні — вони вдало вписуються в будь-який ландшафт. На відміну від сміттєвих баків, виглядають як предмет вуличного дизайну. Зелені — для скла, сині — для картону й паперу, жовті — для пластика і сірі — для інших відходів.
А потім, буквально через кілька тижнів, переконалися, наскільки вони зручні. Контейнер закривається на замок. Система влаштована таким чином, що комахи туди теж не мають доступу. Якщо контейнери вчасно вивозити — ні мух, ні неприємного запаху немає. Безумовно, були побоювання, що з нашою психікою привчити народ до роздільного збирання сміття буде важко, але з'ясувалося — навпаки. Спочатку до контейнерів навіть черги стояли — всім було цікаво. Потім з'явилися бабусі-активістки, які з власної ініціативи «консультували», що й куди кидати — прямо біля контейнерів, там же й спілкувалися з іншими бабусями, замість традиційних лавок. Понад те, люди самі стали складати непотрібний одяг, взуття, посуд тощо акуратно біля контейнерів — формуючи своєрідний «секонд-хенд» для бездомних.
— Наскільки проект виявився рентабельним?
— Планували окупитися впродовж чотирьох років, але процес затягнувся бо ми впровадили цю систему ще не скрізь. Сьогодні контейнери стоять біля всіх багатоповерхівок міста і чверті приватних будинків. Ми активно працюємо над тим, щоб охопити повністю приватний сектор і перевести на цю систему все місто, тоді й рентабельність підвищиться. Уже на сьогодні ефект від впровадження зазначеного проекту перевершив наші очікування. Ми на 30% розвантажили наш полігон відходів. А комунальне підприємство «Спецкомунтранс», яке збирає і вивозить сміття, тепер на цьому ще й заробляє, практично окупаючи транспортні витрати. Вторсировина (яка раніше викидалася на смітник) відразу пакетується й відправляється на переробні заводи.
— Проте більшість відходів, як і раніше, вивозиться на смітник. Не замислювалися над будівництвом сміттєспалювального заводу?
— Такий завод — не вихід, оскільки, по-перше, шкодить довкіллю, яке для нас дуже важливе, а по-друге, сміття спалювати нераціонально.
Побачивши результати нашої праці, я ще раз переконався, що альтернативи роздільному збиранню сміття немає й не буде. Наприклад, поліетилен, який можна незліченну кількість разів переробляти в той-таки поліетилен і використовувати стільки разів, скільки потрібно. Дуже важливо й те, що в людей реально змінюється ставлення до питань екології як на побутовому рівні, так і на державному.
Я навіть на прикладі свого колективу спостеріг. Побачили позитивні результати — з'явився ентузіазм. Тепер працюємо над питанням, як у наших умовах створити закінчений безвідходний цикл переробки і поступово вирішити проблему власне смітника. Активно вивчаємо європейський досвід. Там, перш ніж спалити сміття, яке накопичилося на смітнику, з нього вилучають і посилають на переробку скло, пластмасу, гуму, поліетилен, картон і метали, а з органіки роблять компост і біогаз. Спалюється тільки 20% .
Але, виявляється, в наших раціоналізаторів є технології, як, не спалюючи, утилізувати і 20 відсотків того, що залишилося. Отже, європейський досвід плюс наша слов'янська винахідливість — і можна видавати стовідсотковий результат.
Конкретику вніс керівник «Cпецкомунтрансу» Олександр Онищенко, влаштувавши своєрідну екскурсію на базу сортування та пресування ресурсів цінних компонентів роздільного збирання сміття, яка міститься прямо на території «Спецкомунтрансу». Видовище, слід сказати, вразило.
…Срібна п'ятиметрова скляна гора прозорих пляшок, переважно з-під горілки... Ну й п'є наш народ! «Найдорожча тара», — пояснив мій екскурсовод. Поруч — не нижча веселенька різнобарвна піраміда з пластикових пляшок. Безбарвні з неї теж відібрані, оскільки на переробному заводі цінуються дорожче. Далі — упакований спресований картон, сортувально-пресувальне приміщення і навіть новеньке приміщення — музей сміття, який має відкритися наприкінці року.
Головна ідея музею — навчити бережно ставитися до довкілля. Показати, що відбувається після того, як сміття вирушить у відро. Вже тепер стіни прикрашають експонати «зародку» пластикової пляшки, міні-контейнера, фотографії смітника, схема процесу утилізації сміття і навіть фотографії школярів — передовиків зі збирання макулатури...
— Ми відродили цю призабуту традицію, — каже Олександр Володимирович, — тільки вже відповідно до реалій сьогодення. За зібрану макулатуру платимо гроші «шкільному парламенту», який сам вирішує, на що їх витратити. Отож працюють школярі з ентузіазмом.
— Отже, ви ділитеся зі школярами своїм заробітком від продажу вторсировини. Наскільки цей продаж обіцяє бути прибутковим?
— В усьому світі це прибуткова справа. Але в нас поки що говорити про рентабельність не доводиться. І хоча нинішнього року ми планували вийти на окупність, підвела криза: заводи, які переробляють вторсировину, знизили закупівельні ціни. Крім того, ми ще не охопили роздільним збиранням сміття весь приватний сектор. Але, думаю, кілька років — і ситуація стабілізується.
...Німецькі контейнери, зважаючи на нашу психологію, ми трохи доопрацювали, — ніяково всміхається Олександр Володимирович. — Місця всіх кріплень, а вони були на шурупах, просто запаяли електрозварюванням. Що ж до машин, то німецьких брати не стали, наші МАЗи й ЗІЛи для наших доріг набагато надійніші, та й із запчастинами не буває проблем.
Пресів для пресування картону та пластику теж не стали замовляти. Дорого. Зробили самі. Зі списаних відпрацьованих деталей автомобілів і тракторів. Працюють не гірше за імпортні. Коли ми повідомили керівникам німецької компанії, що зробили прес самі і з чого саме, вони дуже здивувалися й захотіли побачити це диво техніки на власні очі. Коли ж керівникові їхньої делегації продемонстрували агрегат у роботі та результати його пресування, — той довго мовчав, а потім сказав: «Тепер я зрозумів, чому ми вам війну програли»…
…Київ. Ранок. Біля виходу — пакет зі сміттям, який зазвичай виносить перед роботою той, хто з дому йде останнім. Виконуючи цей обов'язковий ритуал, уперше в житті зазирнула в бак для сміття і була здивована з власних думок: скільки ж добра пропадає!
Автор: Валерія БОНДАРЕНКО
ДТ № 31 (811) 28 серпня — 3 вересня 2010
http://www.dt.ua/3000/3050/70275/
Досить просто пройтися вулицями міста, щоб наочно переконатися у протилежному.
Завдяки чому проект успішно відбувся? Розповідає мер Миргорода Олександр Паутов.
— Миргород — місто-курорт. А будь-яке оздоровлення організму, як відомо, розпочинається з очищення, причому як зовнішнього, так і внутрішнього. Ось чому проблема чистоти міста і зміни психології ставлення жителів до цього питання стала основним пріоритетом при формуванні бюджету Миргорода на 2006 рік. Наша міськрада уклала договір на пілотний проект із німецькою компанією з поставки контейнерів для роздільного збирання сміття. Скориставшись тим, що ця компанія тільки виходила на ринок України, домовилися про дуже вигідні умови. Нам дали можливість розплатитися за устаткування впродовж трьох років, причому перший платіж ми здійснили через півроку після поставки контейнерів. Коштувало нам усе це чотири мільйони гривень, які ми виплатили навіть раніше за призначений термін. Але результат того вартий.
— Думку скептиків ви теж врахували?
— Звісно, ми поділяли їхні побоювання, тому й виділили з міськбюджету кошти на потужну рекламну кампанію.
Перш ніж запустити проект — чотири місяці проводили роз'яснювальну роботу серед населення: ходили по будинках, розповідали, навіщо це потрібно і який результат дасть. Аж до того, що інформаційні листки роздавали: що, куди і як кидати. А також безплатно видавали пакети чотирьох кольорів для збирання різного виду відходів.
Коли прибули контейнери, наші комунальники не могли ними намилуватися. Компактні, місткі, зручні — вони вдало вписуються в будь-який ландшафт. На відміну від сміттєвих баків, виглядають як предмет вуличного дизайну. Зелені — для скла, сині — для картону й паперу, жовті — для пластика і сірі — для інших відходів.
А потім, буквально через кілька тижнів, переконалися, наскільки вони зручні. Контейнер закривається на замок. Система влаштована таким чином, що комахи туди теж не мають доступу. Якщо контейнери вчасно вивозити — ні мух, ні неприємного запаху немає. Безумовно, були побоювання, що з нашою психікою привчити народ до роздільного збирання сміття буде важко, але з'ясувалося — навпаки. Спочатку до контейнерів навіть черги стояли — всім було цікаво. Потім з'явилися бабусі-активістки, які з власної ініціативи «консультували», що й куди кидати — прямо біля контейнерів, там же й спілкувалися з іншими бабусями, замість традиційних лавок. Понад те, люди самі стали складати непотрібний одяг, взуття, посуд тощо акуратно біля контейнерів — формуючи своєрідний «секонд-хенд» для бездомних.
— Наскільки проект виявився рентабельним?
— Планували окупитися впродовж чотирьох років, але процес затягнувся бо ми впровадили цю систему ще не скрізь. Сьогодні контейнери стоять біля всіх багатоповерхівок міста і чверті приватних будинків. Ми активно працюємо над тим, щоб охопити повністю приватний сектор і перевести на цю систему все місто, тоді й рентабельність підвищиться. Уже на сьогодні ефект від впровадження зазначеного проекту перевершив наші очікування. Ми на 30% розвантажили наш полігон відходів. А комунальне підприємство «Спецкомунтранс», яке збирає і вивозить сміття, тепер на цьому ще й заробляє, практично окупаючи транспортні витрати. Вторсировина (яка раніше викидалася на смітник) відразу пакетується й відправляється на переробні заводи.
— Проте більшість відходів, як і раніше, вивозиться на смітник. Не замислювалися над будівництвом сміттєспалювального заводу?
— Такий завод — не вихід, оскільки, по-перше, шкодить довкіллю, яке для нас дуже важливе, а по-друге, сміття спалювати нераціонально.
Побачивши результати нашої праці, я ще раз переконався, що альтернативи роздільному збиранню сміття немає й не буде. Наприклад, поліетилен, який можна незліченну кількість разів переробляти в той-таки поліетилен і використовувати стільки разів, скільки потрібно. Дуже важливо й те, що в людей реально змінюється ставлення до питань екології як на побутовому рівні, так і на державному.
Я навіть на прикладі свого колективу спостеріг. Побачили позитивні результати — з'явився ентузіазм. Тепер працюємо над питанням, як у наших умовах створити закінчений безвідходний цикл переробки і поступово вирішити проблему власне смітника. Активно вивчаємо європейський досвід. Там, перш ніж спалити сміття, яке накопичилося на смітнику, з нього вилучають і посилають на переробку скло, пластмасу, гуму, поліетилен, картон і метали, а з органіки роблять компост і біогаз. Спалюється тільки 20% .
Але, виявляється, в наших раціоналізаторів є технології, як, не спалюючи, утилізувати і 20 відсотків того, що залишилося. Отже, європейський досвід плюс наша слов'янська винахідливість — і можна видавати стовідсотковий результат.
Конкретику вніс керівник «Cпецкомунтрансу» Олександр Онищенко, влаштувавши своєрідну екскурсію на базу сортування та пресування ресурсів цінних компонентів роздільного збирання сміття, яка міститься прямо на території «Спецкомунтрансу». Видовище, слід сказати, вразило.
…Срібна п'ятиметрова скляна гора прозорих пляшок, переважно з-під горілки... Ну й п'є наш народ! «Найдорожча тара», — пояснив мій екскурсовод. Поруч — не нижча веселенька різнобарвна піраміда з пластикових пляшок. Безбарвні з неї теж відібрані, оскільки на переробному заводі цінуються дорожче. Далі — упакований спресований картон, сортувально-пресувальне приміщення і навіть новеньке приміщення — музей сміття, який має відкритися наприкінці року.
Головна ідея музею — навчити бережно ставитися до довкілля. Показати, що відбувається після того, як сміття вирушить у відро. Вже тепер стіни прикрашають експонати «зародку» пластикової пляшки, міні-контейнера, фотографії смітника, схема процесу утилізації сміття і навіть фотографії школярів — передовиків зі збирання макулатури...
— Ми відродили цю призабуту традицію, — каже Олександр Володимирович, — тільки вже відповідно до реалій сьогодення. За зібрану макулатуру платимо гроші «шкільному парламенту», який сам вирішує, на що їх витратити. Отож працюють школярі з ентузіазмом.
— Отже, ви ділитеся зі школярами своїм заробітком від продажу вторсировини. Наскільки цей продаж обіцяє бути прибутковим?
— В усьому світі це прибуткова справа. Але в нас поки що говорити про рентабельність не доводиться. І хоча нинішнього року ми планували вийти на окупність, підвела криза: заводи, які переробляють вторсировину, знизили закупівельні ціни. Крім того, ми ще не охопили роздільним збиранням сміття весь приватний сектор. Але, думаю, кілька років — і ситуація стабілізується.
...Німецькі контейнери, зважаючи на нашу психологію, ми трохи доопрацювали, — ніяково всміхається Олександр Володимирович. — Місця всіх кріплень, а вони були на шурупах, просто запаяли електрозварюванням. Що ж до машин, то німецьких брати не стали, наші МАЗи й ЗІЛи для наших доріг набагато надійніші, та й із запчастинами не буває проблем.
Пресів для пресування картону та пластику теж не стали замовляти. Дорого. Зробили самі. Зі списаних відпрацьованих деталей автомобілів і тракторів. Працюють не гірше за імпортні. Коли ми повідомили керівникам німецької компанії, що зробили прес самі і з чого саме, вони дуже здивувалися й захотіли побачити це диво техніки на власні очі. Коли ж керівникові їхньої делегації продемонстрували агрегат у роботі та результати його пресування, — той довго мовчав, а потім сказав: «Тепер я зрозумів, чому ми вам війну програли»…
…Київ. Ранок. Біля виходу — пакет зі сміттям, який зазвичай виносить перед роботою той, хто з дому йде останнім. Виконуючи цей обов'язковий ритуал, уперше в житті зазирнула в бак для сміття і була здивована з власних думок: скільки ж добра пропадає!
Автор: Валерія БОНДАРЕНКО
ДТ № 31 (811) 28 серпня — 3 вересня 2010
http://www.dt.ua/3000/3050/70275/
Немає коментарів:
Дописати коментар