Грибовицьке сміттєзвалище стало клондайком для безпритульних та місцевих мешканців. Натомість Ратуша досі не спромоглася перетворити непотріб на прибуток

Про те, що сміттярка – місце грошовите, засвідчує її вхід. В'їзд всипаний тонкою стружкою паперу, яку щоранку привозить один із місцевих банків. Щобудня 400 кілограмів обшарпаних і непридатних до використання гривень висипають під ноги відвідувачів епіцентру непотребу Львова.

Сміттєві археологи

…Від самого ранку на сміттярці кипить робота. Десятки людей мігрують із одного місця до іншого в пошуках чогось цінного. Усі оснащені великими сумками та дерев'яними палицями, аби зручніше було розгрібати непотріб і відкладати знахідку. На вершині втрамбованого сміття завжди вітряно, але це не зменшує застояного запаху, навпаки – коливання повітря приносить усе новий, щоразу гірший сморід… Машина, яка заїжджає на територію, стає предметом суперечки, "сміттєві археологи" борються за те, аби першим вхопити мішок з кузова.

Спілкуватися вони відмовляються, мовляв, іншим не зрозуміти, що їх штовхнуло тут блукати. На фотоапарат реагують ще гостріше, ніхто не бажає світити обличчям у такому місці. Вражає те, що не всі з гостей місця живуть у скруті, багато хто приїжджає сюди на авто, вдягає рукавиці і випробовує своє щастя. Ані їдкий сморід, ані антисанітарія їх не лякає. Штовхають людей на пошуки історії про те, що хтось знайшов нову техніку, хтось – золото, а хтось – мільйони гривень.

– Кожен тут шукає щось своє. Нещодавно приїжджав чоловік, який шукав гроші. Його мати викинула кілька десятків тисяч доларів. Хтось їх знайшов. Часто бували випадки, коли знаходили фунти та долари, – розповідає "Пошті" Борис Плашенко, заступник директора ЛКП "Збиранка" (територія сміттярки).

Проблему відвідувачів неодноразово намагалися подолати, залучали працівників міліції, але усе дарма. Ініціативність не спадає, навпаки, нещодавно безпритульні висловили ініціативу придбати клей і з пресованих кубів сміття склеїти собі будинок (!).

Гроші – це сміття, сміття – це гроші

Щодня сюди приїжджає 120 машин, 95 з них великогабаритні. Сумарно за добу вони встигають привезти 640 тонн сміття. За словами Богдана Горбаля, директора ЛКП "Збиранка", добова норма привезеного сміття виглядає, як будинок 20 метрів у ширину-довжину, 10 метрів у висоту.

– За останні п'ять років, така статистика тримається на одному рівні. Раніше, звісно, сміття було набагато менше, – каже Богдан Горбаль.

Кількість машин збільшилася після 1995 року, коли рівень споживання почав зростати. Відтак момент широкого асортименту зіграв проти людей злий жарт – за кілька років термін дії полігону вичерпався, і пляшки, пакети та старі речі вже не було куди викидати. Альтернативу ж сміттєзвалищу так і не знайшли. Завіз однієї тонни коштує 22 гривні, говорити про реформу сміттєзвалища за таких обставин – зайве. Якби міські чиновники вчасно знайшли інвестора для будівництва сміттєпереробного заводу, левову частку непотребу можна було переробити. Натомість щороку сміття втрачає здатність до вторинної переробки, а відтак втрачається шанс дати йому "друге життя".

Розділяй та владарюй!

Керівництво ЛКП просить не трагізувати вигляд сміттєзвалища, в усьому світі вони виглядають однаково. Але це ще не означає, що сміттярку можна залишити у такому стані. Елементарне сортування зменшило б потік сміття утричі. Натомість функцію сортування виконують безхатченки, які відкладають папір та скло, аби здати і заробити трохи грошей. За понад 50 років існування сміттєзвалища, тут встигли заповнити 38 гектарів території, на землі утворився додатковий п'ятдесятиметровий шар із пластика, скла, дерева, каменя і тому подібного. Перегниватиме непотріб до тисячі років, відтак залишати його просто неба не можна, тому в Ратуші тривалий час шукають інвестора, що збудує сміттєпереробний завод і спалюватиме накопичене на полігоні. Адже кілька сортувальних баків, які планують поставити до Євро-2012 – не вирішать проблему тонн сміття. Для цього потрібна комплексна програма роздільного сортування та інформаційна кампанія важливості такого кроку. І поки цей процес не запустять у дію, навколишні мешканці час від часу влаштовуватимуть пікети, а близько сотні людей щодня підійматимуться на вершину непотребу, збираючи викинуті речі разом з різноманітним інфекціями та ризиком для свого життя.