Сміття та сміттєспалювання: квітня 2017

Гра в сміття: хто стоїть за блокадою Львова

Після трагедії на Грибовицькому сміттєзвалищі за зверненням прокуратури суд закрив єдиний міський полігон. Без полігону твердих побутових відходів опинилися львів'яни та мешканці чотирьох районів навколо.

Та сміття не випаровується. Місто продукує 600 тонн відходів на день. Тож міська рада почала шукати, куди його вивозити.

Різні населені пункти в Львівській області погодились допомогти. З десятьма полігонами підписали договори. Та майже одразу міста почали відмовлятись. Бо, попри угоди з містами, вантажівки зі сміттям почали блокувати місцеві мешканці та активісти. Однак, виявилось, що ці протести мають дещо політичний присмак.

У червні 2016 року районний центр Золочів приймало львівське сміття. В ньому розташована приватна сортувальна лінія, що експлуатує комунальний полігон. З нею львівські перевізники й уклали договір. Та вже за тиждень отримали відмову.

Громада села поставила шлагбаум на в'їзді на полігон та перекрила рух. Після того сміття зі Львова ми не приймали,
– пригадує директор ТзОВ "Еко Баланс Золочів".

В один день почалися пікети і погрози водіям. Одним словом – блокада.

Кому вигідно провокувати блокаду – дивіться у резонансному фільмі 24 Каналу.

http://24tv.ua/gra_v_smittya_hto_stoyit_za_blokadoyu_lvova_n811371

Як перетворити сміття у ресурс: про це дискутували учасники 1-ї панельної дискусії Екологічного форуму у Львові

Сьогодні у Львові триває Екологічний форум, ключовою темою якого є обговорення питань і стратегії поводження з ТПВ в Україні на прикладі Львова, для якого французька компанія Egis презентує програму поводження з відходами. Як наголосили учасники дискусійної панелі «ТПВ в Україні: як сміття має стати ресурсом?», для створення та ефективного втілення стратегії поводження з відходами, перш за все, повинні бути узгодженість дій усіх гілок влади і спільне бачення цієї проблеми владою та суспільством. І стратегія поводження з відходами, на яку ми орієнтуємося, базується на засадах економіки замкнутого циклу.

фото: Олександр Мазуренко — Фото: Олександр Мазуренко

«Чорновий варіант стратегії, яку ми напрацювали з представниками ЄБРР і Міністерством розвитку та Міністерством екології у грудні 2015 року описує візію, інфраструктурні вимоги, вимоги щодо фінансування і чітко наголошує про провісницьку складову цієї роботи. Колона цієї стратегії – це запозичення ієрархії, яка використовується в ЄС – повторна переробкам і принципове рішення того, що робиться з кінцевими відходами. Наступне – ключові фінансові аспекти, відповідальність того, хто регенерує сміття, і центральна колона – це взаємодія, бо не може кожен муніципалітет працювати окремо. Це має бути взаємодія між різними представниками влади і спільне її бачення.

В Україні є не полігони, а сміттєзвалища, їх є близько 600 тисяч. Якщо буде об’єднання муніципалітетів, то їх можна скоротити до 120 – 150 тис полігонів», - розповів Патрік Молонья, керівник Національного проекту ЄБРР технічної допомоги Solid Waste, Ramboll (Данія).

За словами Даніеля Аспліфа, розробника Національної стратегії поводження з відходами, консультанта GIZ, стратегія поводження з ТПВ ділиться на дві ініціативи: загальну і власне ту, яка стосується твердих побутових відходів. «Це стратегія, яка дивиться вперед, і має на меті розв’язати цілу низку проблем до 2030 року», - наголосив він.

Зокрема, мова йде про стратегію поводження з відходами, на яку ми орієнтуємося, і вона базується на засадах економіки замкнутого циклу. Ключові стратегічні зміни для країн ЄС до 2030 року такі: повторно використовувати 65% побутових відходів та 70% упаковки, і до 10% залишати їх на полігонах. Вони визначені для того, щоб країни планували свої потужності по виробництву енергії із сміття, розуміючи, що певний % має бути повернуто назад у виробництво.

«Ми, як парламентарі, пропонуємо Закон про упаковки та відходити упаковки, відповідно до якого ми пропонуємо, що починати реформу поводження з побутовими відходами потрібно з роздільного збирання відходів, через запровадження розширеної відповідальності виробника товарної продукції в упаковці і одночасно надання кінцевому споживачу економічного стимулу платити менше через меншу норму накопичення побутових відходів там, де є роздільне збирання. Тобто якщо люди збирають роздільно відходи, то фактична норма утворення побутових відходів, яка враховується при визначенні плати за вивезення сміття, має бути зменшена на ту частину, де відходи залишилися нерозподіленими», - зазначила Альона Бабак, народний депутат України.

Водночас, проблема є і в тому, що маючи велику кількість відходів на полігонах, використовуємо чимало коштів для придбання вторинної сировини за кордоном. До прикладу, у 2016 році практично на 60 млн. доларів українські переробні кампанії імпортували вторсировину.

За словами Олега Недави, народного депутата України, заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, проблему можна вирішити лише тоді, коли буде узгодженість дій усіх гілок влади – і міської, і обласної, і державної.

«Ще у 2013 році в Луганську ми розпочали національний форум поводження з відходами в Україні. За спільні кошти міста і держави полігон було рекультивовано за світовим стандартами. І цьому передувало об’єднання обласної ради, міської ради і держави, і завдяки тільки спільним зусиллям цих трьох гілок влади, були реалізовані такі проекти. Я розумію, як важко самим боротися з цією проблемою, тому закликаю всіх – обласну державну адміністрацію і Уряд допомогти і сприяти у вирішенні проблеми поводження з твердими побутовими відходами у місті», - сказав Олег Недава.

Як наголосив Дмитро Крищенко, інвестиційний спеціаліст Міжнародної фінансової корпорації, актуальними у вирішенні питання поводження з ТПВ і перетворення його у ресурс були і залишаються три ключові аспекти, найслабшим з яких є політична воля до вирішення цієї проблеми в країні.

«Висновки, які ми зробили у співпраці зі Львовом 5 років тому – вони актуальні сьогодні і можуть бути прийнятні і в інших містах. Це три ключові моменти: полігони потрібні, і вони будуть залишатися навіть в таких країнах, як Данія, де 90% чи 85% сміття спалюється, бо все одно залишаються «хвости», і десь їх потрібно складувати. Питання в тому – чи це буде 90% чи 20%. Тому повинна бути узгодженість дій усіх гілок влади щодо розміщення чи розширення полігонів. Друге – це економічно несприятливі тарифи в Україні, бо сміття спалити коштує грошей. І третє – це політична воля. На жаль, вона продовжує бути найслабшою ланкою з усіх трьох елементів», - зазначив Дмитро Крищенко.

Як підсумувала Олена Борисова, представник Європейського банку реконструкції і розвитку, потенційна підтримка проектів з поводження з твердими побутовими відходами в Україні може стати пріоритетом, тому що в установи є добрий досвід експертної та фінансової підтримки таких проектів в інших країнах. Проте одним з основних бар’єрів є відсутність спільного бачення і стратегії розвитку цієї проблеми в Україні.

Нагадаємо, 17 березня Львівська міська рада підписала меморандум про співпрацю з французькою компанією Egis щодо проекту поводження з твердими побутовими відходами, зокрема підготовки комплексної системи поводження з твердими побутовими відходами, включаючи об’єкти збору, переробки, утилізації ТПВ у Львові. З часу підписання меморандуму про співпрацю, над підготовкою комплексного дослідження та стратегії міста у сфері поводження з відходами у Львові працюють фахівці французької компанії Egis. Компанія розробляє дослідження «Міська стратегія поводження з твердими побутовими відходами для міста Львова: техніко-економічне обґрунтування інтегрованої системи поводження з ТПВ, включаючи збір відходів, переробку та утилізацію». Фінансується це дослідження грантовими коштами в сумі 650 тис євро від Фонду вивчення та підтримки приватного сектору (FASEP) генерального казначейства Франції.

http://city-adm.lviv.ua/news/society/public-sector/239089-yak-peretvoriti-smittya-u-resurs-pro-tse-diskutuvali-uchasniki-1-ji-panel-noji-diskusiji-ekologichnogo-forumu-u-l-vovi

580 тонн львівського сміття щодня возитимуть на полігони області, – меморандум

Підписання меморандуму про співпрацю щодо прийому львівського сміття на полігони Львівської області. Фото: Микола Тис/ZIK
Сьогодні у Львівській ОДА керівники Львова, області та мери 20 міст Львівської області підписали меморандум про співпрацю щодо прийому львівського сміття на полігони області.

Декларацію підписали голова ЛОДА Олег Синютка, заступник голови Львівської облради Андрій Білоус та міські голови міст Львівщини. Підписання відбулося у присутності віце-прем’єр міністра Володимира Кістіона, який якраз перебуває з робочим візитом на Львівщині, – передає кореспондент IA ZIK.

В.Кістіон назвав сьогоднішній день «знаковим для львівської громади», адже знайдено проміжний консенсус щодо львівського сміття, що дасть змогу міській владі Львова знайти вирішення проблеми по суті.

Володимир Кістіон. Фото: Микола Тис/ZIK
Як зауважив голова ЛОДА О.Синютка, полігони Львівщини кожного дня після Грибовицької трагедії приймали більшу чи меншу кількість сміття зі Львова, тричі ЛОДА брала на себе вивезення сміття з обласного центру. З його слів, у меморандумі йдеться не тільки про вивезення сміття, а й про фінансову підтримку полігонів Львівщини та місцевих громад.

Олег Синютка. Фото: Микола Тис/ZIK
На це, як додав заступник голови Львівської облради Андрій Білоус, буде скеровано 30 млн грн з обласного екологічного фонду та 70 млн грн з міського бюджету Львова. Кошти підуть на рекультивацію полігонів та соціальні потреби громад.

Андрій Білоус. Фото: Микола Тис/ZIK
Мер Червонограда Андрій Залівський звернувся до віце-прем’єра В.Кістіона з проханням передбачити із держбюджету кошти для полігонів Львівщини, які прийматимуть львівське сміття.

Підписання меморандуму про співпрацю щодо прийому львівського сміття на полігони Львівської області. Фото: Микола Тис/ZIK
Час дії меморандуму – два роки. Відповідно до оприлюднених обсягів захоронення ТПВ, найбільшу кількість львівського сміття прийматимуть Новояворівськ (80 тонн на добу), Самбір (70 тонн), Миколаїв (60 тонн) та Дрогобич (50 тонн). Менші обсяги відходів зі Львова поїдуть до Червонограда (40 тонн), Стрия (40 тонн), Золочева (30 тонн), Борислава (30 тонн), Буська (30 тонн), Сокаля (30 тонн), Бродів (20 тонн), Жидачева (20 тонн), Радехова (20 тонн), Белза (10 тонн), Великих Мостів (10 тонн), Мостиськ (10 тонн), Перемишлян (10 тонн), Рави-Руської (10 тонн), Старого Самбора (10 тонн). Усього – 580 тонн. Приблизно така кількість відходів продукується у Львові щодня.

Підписання меморандуму про співпрацю щодо прийому львівського сміття на полігони Львівської області. Фото: Микола Тис/ZIK

http://zik.ua/news/2017/04/21/580_tonn_lvivskogo_smittya_shchodnya_vozytymut_na_poligony_oblasti__1083621

Чому чиновники мають полюбити сміття і не мріяти про Чорнобиль

Мерам українських міст потрібно навчитися діяти, як у цивілізованих країнах, де на смітті навіть заробляють гроші
Денис Гонтар

Нещодавно мер Львова Андрій Садовий запропонував створити у Чорнобильській зоні полігон, на який можна було б вивозити сміття з усієї країни. Таке собі резервне сміттєзвалище для мерів міст, які не можуть подужати проблему з відходами.

Днями вже у столичній мерії вирішили "пощупати" тему з вивезенням сміття у зону відчуження. Наприклад, заступник мера Кличка Петро Пантелеєв не приховує, що влада Києва хотіла б вивозити у Чорнобильську зону залишки від спалювання чи переробки сміття. Мовляв, як сміття не знищуй, а відходи від нього все рівно залишаться і от їх можна відправити у Чорнобиль.

Цікаво, а які б ідеї були у вітчизняних чиновників стосовно вирішення сміттєвої проблеми в разі відсутності в Україні Чорнобильської зони відчуження?

Depo.Київ вирішив по пунктах розібратися, чому в країні так гостро стоїть проблема утилізації сміття і чому її ніхто не вирішує.

1. Чорнобиль – не місце для сміття з усієї країни

Багато чиновників в Україні мабуть забули, що минулого року фактично розпочався процес створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника.

Звичайно, до цього заповідника напевно не увійдуть промислові об'єкти накшталт самої ЧАЕС, або різноманітних складів чи укриттів. Та все ж процес створення біосферного заповідника вже розпочато, а тому мрії про складування на території зони відчуження сміттєзвалищ чиновники можуть притримати для себе.

У зоні наразі вже є багато диких тварин, які п'ють воду з річок. Сміттєзвалище буде отруювати підземні води, які потім отруюватимуть ті ж самі річки. Таким чином тварини також будуть пити отруєну воду. Навряд чи у Чорнобильській зоні створюватимуть безпечний полігон для захоронення сміття, якщо навіть на сміттєзвалищах біля міст і сіл справжня екологічна катастрофа з існуючими смітниками. Згадаймо те ж Грибовицьке сміттєзвалище у Львові, на якому минулого року сталася техногенна катастрофа.

2. Проблема зі сміттям є не тільки у Львові чи Києві

Насправді сміттєва проблема виходить далеко за межі Києва та Львова. Просто в останньому цей нарив луснув сам по собі минулого року і тепер сміття зі столиці Галичини "гуляє" чи не усією Україну. І про це просто неможливо не знати. У Києві також дуже великі проблеми зі сміттям. Основний полігон, де складують відходи зі столиці, знаходиться біля села Підгірці в Обухівському районі. Та вже котрий рік чиновники лише розповідають, що можливості даного полігону вже вичерпані. Але у той самий час кожен наступний рік цей величезний смітник продовжує приймати відходи з Києва.

Навряд чи обласні центри, де щороку виробляються десятки тисяч тонн сміття, мають кращу ситуацію, аніж у столиці. Це підтверджує і той факт, що практично усі великі міста країни відмовилися приймати львівське сміття, мовляв, зі своїм не знаємо, що робити.

3. Чиновники абсолютно незацікавлені вирішувати сміттєве питання

Наприклад, у Києві ідею будівництва сміттєпереробного заводу виношував ще мер Черновецький і було це далекого 2006 року. Тоді "космічний мер" навіть підписав розпорядження про початок розробки техніко-економічного обгрунтування заводу. Тобто, ця ідея була підкріплена навіть офіційним документом, але далі балачок це все рівно не пішло. Тоді столична влада хотіла знайти інвестора для будівництва сміттєпереробного заводу.

Після трагедії на Грибовицькому сміттєзвалищі також було багато розмов, що влада Львова вже давно могла б збудувати завод з переробки сміття. Втім, можна припустити, що інвестори, які навіть були готові вкласти гроші у будівництво заводів з переробки сміття, відмовлялися від цього, стикаючись з бажанням наших чиновників мати з усього навар. Навіть експерти та деякі народні депутати вже напряму неодноразово казали, що інвесторів з будівництва сміттєпереробних заводів відлякує корупція серед чиновників.

4. Відкрите сміттєзвалище – джерело постійного доходу

Чорні сортувальники приносять своїм покровителям величезні гроші. Наприклад, такі сортувальники багато років працювали на тому ж Грибовицькому полігоні. Минулого року Depo.Київ також виявив чорних сортувальників на головному сміттєзвалище Києва – полігоні біля села Підгірці. На околиці цього населеного пункту живуть роми, які щодня ходять на полігон. Тут вони збирають усі відходи, які можна відправити на переробку: пластик, скло, метал чи картон з папером. Оскільки на полігоні працюють десятки, а то і сотні чорних сортувальників, на виході вони мають неабиякі гроші. А найголовніше – цей дохід постійний, адже з Києва щодня возять сотні тонн "свіжого" сміття.

Цікаво, що керівництво полігону у Підгірцях знає про роботу чорних археологів, але начебто нічого не може вдіяти з цим. Хоча за правилами полігону, він є режимним об'єктом і людям з вулиці туди вхід заборонено. Але бізнес на смітті набагато важливіший усіляких там правил. І це ще одна причина того, чому у Києві не будують сміттєпереробні заводи. Комусь це стане поперек горла, адже так не хочеться втрачати величезні гроші від роботи чорних сортувальників.

5. Сміття для розвинених країн - не проблема, а спосіб заробити

Наприклад, у Сінгапурі зі сміття побудували справжній острів. Ця країна має дуже маленьку площу – близько 700 кв. км, а живе на цій території більше п'яти млн. людей. Тому місцева влада хапається за будь-яку можливість збільшити територію країни. Вже майже 20 років в кількох кілометрах від берегу цієї острівної країни будують острів зі сміття. Усі відходи, які не підлягають переробці, спочатку спалюють на спеціальному заводі. Після цього залишається лише сміттєвий пил. Далі з цієї суміші будують острів. В морі створені спеціальні невеличкі дамби, які затримують сміттєвий пил. Це у свою чергу не дає змоги пилу "подорожувати" морем. Таким чином сміття не розмивається, а залишається на місці. У такі резервуари планують ще протягом майже 20 років скидати сміттєвий пил.

Проте вже наразі острів зі сміття є досить великим. Тут росте трава та кущі, а тому дана місцевість нічим не відрізняється від природніх островів.

А от Швеція придумала, як сміттєву проблему взагалі перетворити на суцільний плюс. У цій скандинавській країні вже досить давно сміття просто спалюють. За рахунок цього виробляється теплоенергія для обігріву будинків. Також під час спалення сміття з'являється електроенергія, якою користується населення.

Років п'ять тому керівництво Швеції зрозуміло, що за рахунок спалення відходів можна виробляти ще більше енергоносіїв. Але сама країна не могла давати більше сміття, аніж було на той час. Можливо, це виглядає досить дивним, але Швеція вирішила імпортувати відходи з інших країн. Багато сміття почало надходити з Норвегії, якій виявилося дешевше експортувати з доплатою свої відходи, аніж переробляти самим.

Швецію взагалі можна вважати взірцем у поводженні з відходами. Окрім спалювання сміття, в цій країні також налагоджена система сортування відходів. Навіть у дитячих садках малечу починають вчити, як правильно сортувати сміття. Біля будинків, або просто на вулицях стоять контейнери, куди слід скидати окремі види відходів. Наприклад, метал йде в один бак, папір – в другий, скло – в третій. В ідеалі шведи навіть відривають етикетки від пляшок з напоями, щоб окремо викинути саму пляшку і окремо папір.

Усе це разом дає змогу Швеції бути однією з найбільш екологічних країн світу, адже тут практично немає сміттєзвалищ.

Більшості українців про таке можна лише мріяти. По-перше, влада багатьох міст абсолютно не працює з населенням у напрямку сортування відходів. Реальність така, що багато українців навіть уявлення не мають, навіщо взагалі сортувати сміття. А для того, щоб запускати масштабну програму з роздільного збору відходів, потрібно спочатку морально підготувати населення. Можливо, багатьом людям доведеться по кілька разів "розжовувати", чому пляшки і шкурки від бананів потрібно класти в різні баки.

Наприклад, в деяких районах міста є окремі контейнери для сортованого сміття. Сюди можна скидати усі відходи окрім харчових. У порівнянні з досвідом Заходу, де навіть папір і скло викидають окремо, у Києві все набагато простіше. Але навіть такі контейнери є лише біля деяких будинків. Окрім цього, не завжди з них вчасно забирають відходи, а тому киянам, які навіть сортують сміття, доводиться "крутитися". Не кожен погодиться складувати картон і пластикові пляшки на балконі доки спецконтейнер знову буде пустим.

Що вже казати про інші регіони, якщо навіть у столиці у поводженні з відходами справжній провал. Тому більшість керівників міст за накатаною системою просто перетворюють чергові гектари живої землі на сміттєзвалища.

Мерам українських міст потрібно навчитися діяти, як у цивілізованих країнах, де на смітті навіть заробляють гроші
Денис ГонтарСьогодні, 12:00

1. Чорнобиль – не місце для сміття з усієї країни

2. Проблема зі сміттям є не тільки у Львові чи Києві

3. Чиновники абсолютно незацікавлені вирішувати сміттєве питання

4. Відкрите сміттєзвалище – джерело постійного доходу

5. Сміття для розвинених країн - не проблема, а спосіб заробити

http://kyiv.depo.ua/ukr/kyiv/chomu-chinovnikam-potribno-polyubiti-smittya-a-ne-dumati-yak-zbuti-yogo-u-chornobil-20170411554049

Тиждень без сміття

Марта Гелиш

Facebook

Журналістка «Львівської газети» взяла участь у соціальному експерименті, мета якого – створювати мінімум відходів

Учора, 9 квітня, завершився «безсміттєвий експеримент», упродовж якого учасники намагалися прожити тиждень, створюючи мінімум відходів. Долучилася до цього заходу й наша журналістка, яка розповість, як зменшити кількість сміття навколо та з чого розпочати свій Zero Waste шлях.

Рішення взяти участь в експерименті було спонтанним. Адже до цього я ніколи не думала про концепцію Zero Waste та її застосування у повсякденному житті (щоправда, кілька разів використовувала торбинки з тканини, але це й усе). Моя звична практика – без зайвих думок «купити-використати-викинути», бо так роблять усі. Та, як з’ясувалося, далеко не всі: вже мільйони людей у світі дотримуються правила Zero Waste та рятують нашу планету від глобальної проблеми – бруду. Саме такою рятувальною місією і був тижневий експеримент, що відбувся у Львові, адже кожне нове завдання дарувало його учасникам частинку екологічно чистої свідомості.

День 1. Завдання – зафіксувати кількість одноразових речей, які побачили за день удома, на роботі, на навчанні тощо та написати про свої «екологічні гріхи». Отже, у перший день експерименту я використала 1 пластикову пляшку води та 1 чек з магазину. Але вдома я знайшла ще багато-багато «цікавого». Мої найбільші «одноразові» проблеми – це поліетиленові пакети та вода у пластикових пляшках.

Тож поставила собі за мету закупити торбинки з тканини і, звичайно ж, не купувати воду у пластиковій тарі.

А ще натрапила на дивну «окрасу» Львова в самому центрі міста – фото додається. Невже хтось ще дозволяє собі смітити на вулиці?

День 2. Наступне завдання – показати і за можливістю збільшити свій Zero Waste набір та використовувати його протягом дня.

У другий день експерименту я виправилася: не купувала води у пластиковій пляшці, натомість узяла пляшечку чаю з дому в гарненькому мішечку з льону. До речі, у цю пляшку можна наливати каву, яку купуєш у вуличній кав’ярні. Деякі львівські кав’ярні навіть надають знижку клієнтам, які приходять із своїм горнятком чи термосом.

Торбинка з тканини не знадобилася, бо не ходила до магазину. Усі поліетиленові пакети з дому підготувала, щоб здати їх на переробку.

День 3. Виклик третього дня – зміцнити «дружні стосунки» з їжею. Як? Насамперед зрозуміти, що їжа – це благо, яке потрібно берегти, але також і ресурс, з яким потрібно мудро взаємодіяти.

Отож спершу я проаналізувала свої харчові відходи: на жаль, певна частина доброї їжі йде на смітник. Причина дуже передбачувана – купуємо та готуємо більше, ніж з’їдаємо. Тому у третій день експерименту потрібно було навчитися не викидати харчові відходи у загальний смітник, компостувати їх, а також обрати кілька тактик для зменшення відходів.

Моя тактика: 1) споживати більше органічних сезонних продуктів, адже їхня користь для здоров’я та довкілля незліченна; 2) купувати розумно, тобто зважати на реальні можливості спожити певну їжу в певній кількості впродовж терміну її придатності; 3) готувати страви, максимально використовуючи залишки різних продуктів; 4) старіші продукти ставити наперед у холодильнику, щоб швидше їх спожити; 5) і ще – прочитати книгу «Їжа і філософія» Фріца Олгофа і Дейва Монро, після якої погляд на їжу змінюється.

День 4. Сортувати вторсировину (речі, які вже нікому не потрібні) дуже просто, однак мало хто це робить. Тож завдання четвертого дня – навчитися не викидати все в одному мішку, а навпаки – поділити на кілька груп і класти їх в контейнер для роздільного збору сміття у дворі або здати в пункти прийому вторинної сировини. Сортувати потрібно папір, полімери, скло, метал, органіку та небезпечні відходи.

День 5. Тема дня – розумна простота. Якщо ми викидаємо мінімум сміття, то у наших домівках, мабуть, є гори непотребу. Концепція Zero Waste полягає не тільки у тому, щоб нічого не викидати, але й у тому, щоб творити свій побут із речей, які справді цінуємо.

А для цього потрібно навчитися добре обирати потрібні нам речі, турбуватися про те, що маємо, та вміти відпускати те, що довгий час лежить без діла, а комусь іншому може стати у нагоді.

Що зробила я: 1) вирішила не купувати нову настільну лампу, яка більше пасуватиме до кольору кімнати, адже насправді вона мені зовсім не потрібна; 2) здала у ремонт годинник, який планувала викинути; 3) підготувала одяг, який давно не ношу, та іграшки, щоб віддати їх у дитячий будинок (за розміром речі невеликі, тож підійдуть підліткам).

День 6. Вторсировина чи старі речі не завжди потребують переробки та інколи знаходять цілком нове життя як предмети побуту. Цим новим життям є апсайклінг, тобто створення чогось корисного із старих речей – картини або рамки з корків від вина, меблі з паперу чи дизайнерські речі зі старих елементів пластику.

На жаль, поки що мені не вдалося створити чогось цікавого, але ідеї та натхнення – є.

День 7. Пікнік для усіх учасників експерименту, на якому ми відсвяткували завершення «без сміттєвого» тижня. Для деяких учасників цей тиждень став поштовхом до нового життя, а хтось лише удосконалив своє уміння жити без відходів.

Я ж забула про використання поліетиленових пакетів, більше не купую воду у пластикових пляшках, мінімізувала купівлю будь-чого запакованого в магазині, розумно обираю продукти та побутові речі, а також знайшла у Львові органічні креми для обличчя та іншу косметику, упакування від яких підлягають повній утилізації.

Жити без сміття – цілком реально, проте для цього вже сьогодні потрібно зробити перший крок на шляху до омріяного чистого довкілля.

http://gazeta.lviv.ua/2017/04/10/tizhden-bez-smittya/

Як прожити рік без сміття? Досвід еко-активістки

У студію завітала Тетяна Євлоєва, яка розповіла про свій проект «Життя без сміття»

Тетяна Євлоєва із Ісламського культурного центру майже рік тому вирішила перестати користуватися одноразовим пакуванням, а потім і приєдналася до руху Zero Waste Challenge. Тому з еко-активісткою ми вирішили поговорити, наскільки для неї це було складно та як змінило звичні речі у житті, зокрема – походи в супермаркет:

«В квітні 2016 року я перестала користуватися одноразовим пакуванням, а вже вкінці травня вирішила спробувати Zero Waste Challenge. Це популярний на Заході рух, суть якого в тому, щоб не продукувати сміття і звести його до мінімуму: відмовитися від того, що непотрібно, зменшити кількість споживання того, що потрібно до рівня, який ти справді споживаєш, перевикористовувати те, що маєш, а також переробка і компостування.

Це все про креативність і альтернативне використання того, що ти маєш і не думав використовувати раніше

Я була дуже здивована, але коли я перестала купувати одноразові речі, щось в одноразовому пакуванні, кількість сміття дуже зменшилась. 35-літрове відро для неорганічного сміття, яке я раніше виносила забите вщент раз на чотири дні, я не можу наповнити майже рік. При тому, що зараз більшу частину я викидаю з того, що купувала раніше.

Все це нескладно. Просто потребує трошки планування і свідомого підходу. І для мене це було навіть цікаво.

Наприклад, в супермаркет я приходжу зі своїми тоненькими полотняним торбинками, замість пакетиків. Молоко можна брати в склі (я знайшла навіть ті марки, які скисають). А взагалі, я знайшла жінку, яка живе в селі і привозить мені молоко і сметану, а я їй потім повертаю тару.

По м’ясо я ходжу до м’ясника, приношу із собою бідончик від молока, в який вміщається десь 3,5 кг. Спочатку всі дивувалися, але вже звикли.

Яку б гарну упаковку не намалювали маркетологи, я не куплю її, бо це вже упаковка. Я обираю товар за його якістю.

Я взяла за правило, що все що я роблю, роблю для себе і працюю над собою, я не бігаю за кимось: «Ах ти ж, купуєш у пластиковому пакеті!» Людина має зрозуміти сама. Але багатьом було цікаво, як я купую, що і чим замінюю. І я почила ділитися досвідом спочатку на своїй сторінці в Фейсбуку, а потім зробила окрему сторінку «Життя без сміття». Там розповідаю про свій досвід, про лайфхаки, як зробити своє життя, побут еко-дружнім».

https://hromadskeradio.org/programs/rankova-hvylya/yak-prozhyty-rik-bez-smittya-dosvid-eko-aktyvistky

#спалюваннюБАН: У Європі зі сміттям не сталося дива, секрет у відповідному Законодавстві

Євгенія Аратовськаголова ГО "Україна без сміття", громадська активістка

1040

3 квітня 2017

В Україні відновлювальні джерела енергії є альтернативними.

Такі правки внесли депутати Верховної Ради у законодавство у грудні 2016 року.

Сьогодні у нас сонячна енергія вважається альтернативною енергетикою, тоді як у європейських країнах вона належить до відновлювальних джерел енергії (це зелена енергетика, як енергія вітру чи води).

У березні 2017 року більшість депутатів Комітету ПЕК проголосувала за поправки, які вводили спалювання сміття у альтернативну енергетику (тобто спалювання сміття, на думку цих депутатів, має вважатися зеленою енергетикою).

Якщо поправки будуть прийняті під час голосування у Верховній Раді (це відбудеться 4 квітня, у вівторок), це стане сигналом для бізнесу – спалювання сміття стимулюється і підтримується на державному рівні.

Отже, можна залучати кредити, міжнародну допомогу і розпочинати будівництво заводів, приймати безкоштовно демонтовані модулі європейських сміттєспалювальних заводів, які вже не відповідають сучасним вимогам європейських Директив про викиди у повітря.

Можна розраховувати на дотації від державного бюджету. Тому що сміттєспалювальний завод, так само як і сміттєзвалище, може існувати тільки на дотації.

Вартість спалювання 1 тонни сміття на сучасному сміттєспалювальному європейському заводі, побудованому за усіх норм безпеки для довкілля, коштує 230 євро.

Вартість захоронення 1 тонни сміття на звалищах в Україні сьогодні коштує 4 євро (!).

Де взяти різницю у 226 євро?

Додам ще математики. Львів за 1 добу створює 600 тонн ТПВ, якщо спалити їх без сортування (як і пропонують депутати Комітету ПЕК), це буде коштувати Львову 138 тис. євро на день, або 4 млн 140 тис. євро на місяць.

Чи готове місто дотувати поводження з відходами у такий спосіб?

Отримуючи проблеми з викидами у повітря?

Я не вірю, що в нас будуть будувати сміттєспалювальні заводи з мінімальними шкідливими викидами. Тому що питання охорони довкілля не є пріоритетом у моїй країні.

У жовтні президент Петро Порошенко ветував два "екологічних" закони – № 2009а-д "Про оцінку впливу на довкілля" та № 3259 "Про стратегічну екологічну оцінку".

Їх метою є встановлення правових та організаційних засад здійснення оцінки впливу на довкілля та забезпечення виконання Україною міжнародних зобов'язань у рамках Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті (Конвенція Еспо) та Конвенції про доступ до інформації, участі громадськості в процесі прийняття рішень та доступу до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргуська конвенція), стороною яких є Україна, а також імплементації у національне законодавство положень Директив 2003/4/ЄC та 2011/92/ЄС.

Як зазначається у преамбулі закону, він встановлює правові та організаційні засади оцінки впливу на довкілля, яка спрямована на попередження та запобігання шкоди довкіллю, забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів у процесі прийняття рішень про здійснення господарської діяльності, яка може мати значний вплив на довкілля, з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Це означає, що всі нові заводи будуть будуватися за умов дотримання європейських норм по викидах. Але ці закони були ветовані.

Не зважаючи на те, що в нас вже діють численні підприємства, що продукують небезпечні викиди у повітря, екологічні інспекції їх не контролюють, не змушують ставити дороге обладнання, яке очищує повітря.

Бо не існує відповідного законодавства.

Тому ми маємо проблеми з викидами у столиці – від "Фанпліт" біля житлового комплексу "Комфорт таун" до сміттєспалювального заводу "Енергія" на Позняках. Труби цих заводів не обладнані сучасними датчиками Siemens, щоб ми мали прозорі дані і розуміли, які ПДК потрапляють у повітря вночі, вдень та на вихідних.

У змішаному побутовому смітті українців є неприпустима кількість небезпечних відходів – батарейки та акумулятори, ліки, термометри та лампи з вмістом ртуті, лако-фарбова продукція, рідка хімія, електричні прилади тощо.

Якщо спалювати всі ці відходи, не врятує жодний фільтр – важкі метали, канцерогенні сполуки – діоксини і фурани потраплять у повітря і у легені людей, призводять до незворотніх проблем у організмі. А ще вони потрапляють у еко-систему – в молоко та м'ясо тварин, в городину.

У змішаному побутовому смітті присутні ресурсоцінні компоненти – скло, цінні метали, папір, полімери, цінність яких вимірюється мільярдами гривень на рік.

Більше 6 мільярдів гривень на рік ми викидаємо на звалища у вигляді ресурсоцінних компонентів упаковки, замість того, щоб відсортувати цю вторсировину, повернути її у виробничий цикл українських підприємств, щоб сміття створювало додану вартість, підживлювало економіку, створювало нові робочі місця.

Все це нам пропонують спалити, щоб українські підприємства і надалі імпортували сміття з сусідніх країн – макулатуру, поліетиленові пакетики...

Саме тому я написала Петицію президенту про те, що екологічна спільнота проти спалювання сміття в України без гарантій, що це буде максимально безпечно для українців. Попередньо я розіслала інформацію про те, що саме готується депутатами комітету ПЕК, всім своїм знайомим, задіяним в зеленій енергетиці та охороні довкілля.

Всі одноголосно відповіли – ми приєднуємося, будемо боротися, бо це неприпустимо, це bullshit!

Це моя друга петиція президенту, перша – про сортування сміття – набрала менше 7 тис. голосів.

Для того, щоб друга стала успішною і була розглянута спеціальною комісією, потрібно набрати 25 тис. голосів. Сподіваюся, що наберемо. Я в це вірю! Я прошу вас допомогти її розповсюдити якнаймога швидче (не нервуйтеся під час реєстрації на сайті Петицій – система бере час на ідентифікацію вас, щоб менше було ботів). Коли скандинави планували побудувати свій перший сміттєспалювальний завод (в них, до речі, теж колись була така пастка зі сміттям), то громада сказала – НІ!

Перший сміттєспалювальний завод у Скандинавії був побудований через 20 років, коли було прийняте відповідне законодавство, яке контролювало викиди у повітря, був введений принцип "забруднювач платить" і з'явилися асоціації розширеної відповідальності виробників, які просували тему сортування сміття серед населення.

За рахунок РВВ був забезпечений безкоштовний прийом від населення небезпечних відходів, вони більше не потрапляли у смітники. Спалювання сміття та захоронення сміття – майже одне й те ж саме, за шкодою. Забруднення ґрунтів та води, чи забруднення повітря - що гірше? Але ж ми не хочемо обирати серед гірших варіантів?

Моя стратегія – циркулярна економіка. Коли сміття стає ресурсом. Коли відходи упаковки, товари, органічні відходи стають ресурсом для створення нового. Нового, що має свою ціну. І не шкодить довкіллю так, як шкодить спалювання чи захоронення.

Який вихід? Рухатися step by step.

1. Прийняти відповідне законодавство, яке усуває проблему з неконтрольованими небезпечними викидами у повітря.

2. Прийняти закон про Розширену відповідальність Виробників (діє у всіх розвинутих країнах сьогодні).

При такій моделі виробники зобов'язані створити умови для збору своєї упаковки, інакше отримають величезний штраф – саме тому виробники за свої гроші розробляють навчальні програми, створюють соціальну рекламу, впроваджують роздільний збір, ставлять яскраві контейнери.

Щоб зібрати пластикову пляшку, металеві бляшанки і все-все-все інше.

Щоб переробити.

А якщо їх упаковку не можна переробити, такі виробники сплачують податок – великий. Такий великий, що вигідніше знайти стартапера, який знайде спосіб переробити цю упаковку на щось корисне. Такому стартаперу навіть можуть відшкодувати витрати на обладнання і передати повноваження збирати упаковку такого виробника для переробки.

Розумієте? РВВ підтримує технологічні інновації і циркулярну економіку! Бо відповідне законодавство зобов'язує виробників нести відповідальність за виконання норм збору упаковки (повертати її у виробничі цикли заводів).

В Україні такого законодавства ще немає, оскільки депутати за нього не проголосували. Але можуть проголосувати за спалювання і закрити всі ці перспективи по циркулярній економіці.

3. Спалювання залишкового сміття, яке не містить ресурсоцінних компонентів та небезпечних відходів – інертного "хвоста" (10-20% загальних відходів).

Всі ці маніпуляції зі сміттям трапляються тому, що пересічний громадянин, та й депутати також не розуміють логіку і механіку галузі поводження з відходами.

Підпишить Петицію просто зараз та підтримайте акцію у соцмережах #спалюваннюБАН, поставивши собі особливу аватарку (інструкція тут).

У Європі "сталося диво" і немає таких проблем зі сміттям не тому, що там інакші люди живуть. Там було вчасно прийнято відповідне законодавство. От і всі дива.

Євгенія Аратовська, голова ГО "Україна без сміття", громадська активістка

http://life.pravda.com.ua/columns/2017/04/3/223506/

Сміття та сміттєспалювання

Сторінки