Чому чиновники мають полюбити сміття і не мріяти про Чорнобиль

Мерам українських міст потрібно навчитися діяти, як у цивілізованих країнах, де на смітті навіть заробляють гроші

Нещодавно мер Львова Андрій Садовий запропонував створити у Чорнобильській зоні полігон, на який можна було б вивозити сміття з усієї країни. Таке собі резервне сміттєзвалище для мерів міст, які не можуть подужати проблему з відходами.
Днями вже у столичній мерії вирішили "пощупати" тему з вивезенням сміття у зону відчуження. Наприклад, заступник мера Кличка Петро Пантелеєв не приховує, що влада Києва хотіла б вивозити у Чорнобильську зону залишки від спалювання чи переробки сміття. Мовляв, як сміття не знищуй, а відходи від нього все рівно залишаться і от їх можна відправити у Чорнобиль.
Цікаво, а які б ідеї були у вітчизняних чиновників стосовно вирішення сміттєвої проблеми в разі відсутності в Україні Чорнобильської зони відчуження?
Depo.Київ вирішив по пунктах розібратися, чому в країні так гостро стоїть проблема утилізації сміття і чому її ніхто не вирішує.
1. Чорнобиль – не місце для сміття з усієї країни
Багато чиновників в Україні мабуть забули, що минулого року фактично розпочався процес створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника.
Звичайно, до цього заповідника напевно не увійдуть промислові об'єкти накшталт самої ЧАЕС, або різноманітних складів чи укриттів. Та все ж процес створення біосферного заповідника вже розпочато, а тому мрії про складування на території зони відчуження сміттєзвалищ чиновники можуть притримати для себе.
У зоні наразі вже є багато диких тварин, які п'ють воду з річок. Сміттєзвалище буде отруювати підземні води, які потім отруюватимуть ті ж самі річки. Таким чином тварини також будуть пити отруєну воду. Навряд чи у Чорнобильській зоні створюватимуть безпечний полігон для захоронення сміття, якщо навіть на сміттєзвалищах біля міст і сіл справжня екологічна катастрофа з існуючими смітниками. Згадаймо те ж Грибовицьке сміттєзвалище у Львові, на якому минулого року сталася техногенна катастрофа.
2. Проблема зі сміттям є не тільки у Львові чи Києві
Насправді сміттєва проблема виходить далеко за межі Києва та Львова. Просто в останньому цей нарив луснув сам по собі минулого року і тепер сміття зі столиці Галичини "гуляє" чи не усією Україну. І про це просто неможливо не знати. У Києві також дуже великі проблеми зі сміттям. Основний полігон, де складують відходи зі столиці, знаходиться біля села Підгірці в Обухівському районі. Та вже котрий рік чиновники лише розповідають, що можливості даного полігону вже вичерпані. Але у той самий час кожен наступний рік цей величезний смітник продовжує приймати відходи з Києва.
Навряд чи обласні центри, де щороку виробляються десятки тисяч тонн сміття, мають кращу ситуацію, аніж у столиці. Це підтверджує і той факт, що практично усі великі міста країни відмовилися приймати львівське сміття, мовляв, зі своїм не знаємо, що робити.
3. Чиновники абсолютно незацікавлені вирішувати сміттєве питання
Наприклад, у Києві ідею будівництва сміттєпереробного заводу виношував ще мер Черновецький і було це далекого 2006 року. Тоді "космічний мер" навіть підписав розпорядження про початок розробки техніко-економічного обгрунтування заводу. Тобто, ця ідея була підкріплена навіть офіційним документом, але далі балачок це все рівно не пішло. Тоді столична влада хотіла знайти інвестора для будівництва сміттєпереробного заводу.
Після трагедії на Грибовицькому сміттєзвалищі також було багато розмов, що влада Львова вже давно могла б збудувати завод з переробки сміття. Втім, можна припустити, що інвестори, які навіть були готові вкласти гроші у будівництво заводів з переробки сміття, відмовлялися від цього, стикаючись з бажанням наших чиновників мати з усього навар. Навіть експерти та деякі народні депутати вже напряму неодноразово казали, що інвесторів з будівництва сміттєпереробних заводів відлякує корупція серед чиновників.
4. Відкрите сміттєзвалище – джерело постійного доходу
Чорні сортувальники приносять своїм покровителям величезні гроші. Наприклад, такі сортувальники багато років працювали на тому ж Грибовицькому полігоні. Минулого року Depo.Київ також виявив чорних сортувальників на головному сміттєзвалище Києва – полігоні біля села Підгірці. На околиці цього населеного пункту живуть роми, які щодня ходять на полігон. Тут вони збирають усі відходи, які можна відправити на переробку: пластик, скло, метал чи картон з папером. Оскільки на полігоні працюють десятки, а то і сотні чорних сортувальників, на виході вони мають неабиякі гроші. А найголовніше – цей дохід постійний, адже з Києва щодня возять сотні тонн "свіжого" сміття.
Цікаво, що керівництво полігону у Підгірцях знає про роботу чорних археологів, але начебто нічого не може вдіяти з цим. Хоча за правилами полігону, він є режимним об'єктом і людям з вулиці туди вхід заборонено. Але бізнес на смітті набагато важливіший усіляких там правил. І це ще одна причина того, чому у Києві не будують сміттєпереробні заводи. Комусь це стане поперек горла, адже так не хочеться втрачати величезні гроші від роботи чорних сортувальників.
5. Сміття для розвинених країн - не проблема, а спосіб заробити
Наприклад, у Сінгапурі зі сміття побудували справжній острів. Ця країна має дуже маленьку площу – близько 700 кв. км, а живе на цій території більше п'яти млн. людей. Тому місцева влада хапається за будь-яку можливість збільшити територію країни. Вже майже 20 років в кількох кілометрах від берегу цієї острівної країни будують острів зі сміття. Усі відходи, які не підлягають переробці, спочатку спалюють на спеціальному заводі. Після цього залишається лише сміттєвий пил. Далі з цієї суміші будують острів. В морі створені спеціальні невеличкі дамби, які затримують сміттєвий пил. Це у свою чергу не дає змоги пилу "подорожувати" морем. Таким чином сміття не розмивається, а залишається на місці. У такі резервуари планують ще протягом майже 20 років скидати сміттєвий пил.
Проте вже наразі острів зі сміття є досить великим. Тут росте трава та кущі, а тому дана місцевість нічим не відрізняється від природніх островів.
А от Швеція придумала, як сміттєву проблему взагалі перетворити на суцільний плюс. У цій скандинавській країні вже досить давно сміття просто спалюють. За рахунок цього виробляється теплоенергія для обігріву будинків. Також під час спалення сміття з'являється електроенергія, якою користується населення.
Років п'ять тому керівництво Швеції зрозуміло, що за рахунок спалення відходів можна виробляти ще більше енергоносіїв. Але сама країна не могла давати більше сміття, аніж було на той час. Можливо, це виглядає досить дивним, але Швеція вирішила імпортувати відходи з інших країн. Багато сміття почало надходити з Норвегії, якій виявилося дешевше експортувати з доплатою свої відходи, аніж переробляти самим.
Швецію взагалі можна вважати взірцем у поводженні з відходами. Окрім спалювання сміття, в цій країні також налагоджена система сортування відходів. Навіть у дитячих садках малечу починають вчити, як правильно сортувати сміття. Біля будинків, або просто на вулицях стоять контейнери, куди слід скидати окремі види відходів. Наприклад, метал йде в один бак, папір – в другий, скло – в третій. В ідеалі шведи навіть відривають етикетки від пляшок з напоями, щоб окремо викинути саму пляшку і окремо папір.
Усе це разом дає змогу Швеції бути однією з найбільш екологічних країн світу, адже тут практично немає сміттєзвалищ.
Більшості українців про таке можна лише мріяти. По-перше, влада багатьох міст абсолютно не працює з населенням у напрямку сортування відходів. Реальність така, що багато українців навіть уявлення не мають, навіщо взагалі сортувати сміття. А для того, щоб запускати масштабну програму з роздільного збору відходів, потрібно спочатку морально підготувати населення. Можливо, багатьом людям доведеться по кілька разів "розжовувати", чому пляшки і шкурки від бананів потрібно класти в різні баки.
Наприклад, в деяких районах міста є окремі контейнери для сортованого сміття. Сюди можна скидати усі відходи окрім харчових. У порівнянні з досвідом Заходу, де навіть папір і скло викидають окремо, у Києві все набагато простіше. Але навіть такі контейнери є лише біля деяких будинків. Окрім цього, не завжди з них вчасно забирають відходи, а тому киянам, які навіть сортують сміття, доводиться "крутитися". Не кожен погодиться складувати картон і пластикові пляшки на балконі доки спецконтейнер знову буде пустим.

Що вже казати про інші регіони, якщо навіть у столиці у поводженні з відходами справжній провал. Тому більшість керівників міст за накатаною системою просто перетворюють чергові гектари живої землі на сміттєзвалища.
Мерам українських міст потрібно навчитися діяти, як у цивілізованих країнах, де на смітті навіть заробляють гроші

Нещодавно мер Львова Андрій Садовий запропонував створити у Чорнобильській зоні полігон, на який можна було б вивозити сміття з усієї країни. Таке собі резервне сміттєзвалище для мерів міст, які не можуть подужати проблему з відходами.
Днями вже у столичній мерії вирішили "пощупати" тему з вивезенням сміття у зону відчуження. Наприклад, заступник мера Кличка Петро Пантелеєв не приховує, що влада Києва хотіла б вивозити у Чорнобильську зону залишки від спалювання чи переробки сміття. Мовляв, як сміття не знищуй, а відходи від нього все рівно залишаться і от їх можна відправити у Чорнобиль.
Цікаво, а які б ідеї були у вітчизняних чиновників стосовно вирішення сміттєвої проблеми в разі відсутності в Україні Чорнобильської зони відчуження?
Depo.Київ вирішив по пунктах розібратися, чому в країні так гостро стоїть проблема утилізації сміття і чому її ніхто не вирішує.
1. Чорнобиль – не місце для сміття з усієї країни
Багато чиновників в Україні мабуть забули, що минулого року фактично розпочався процес створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника.
Звичайно, до цього заповідника напевно не увійдуть промислові об'єкти накшталт самої ЧАЕС, або різноманітних складів чи укриттів. Та все ж процес створення біосферного заповідника вже розпочато, а тому мрії про складування на території зони відчуження сміттєзвалищ чиновники можуть притримати для себе.
У зоні наразі вже є багато диких тварин, які п'ють воду з річок. Сміттєзвалище буде отруювати підземні води, які потім отруюватимуть ті ж самі річки. Таким чином тварини також будуть пити отруєну воду. Навряд чи у Чорнобильській зоні створюватимуть безпечний полігон для захоронення сміття, якщо навіть на сміттєзвалищах біля міст і сіл справжня екологічна катастрофа з існуючими смітниками. Згадаймо те ж Грибовицьке сміттєзвалище у Львові, на якому минулого року сталася техногенна катастрофа.
2. Проблема зі сміттям є не тільки у Львові чи Києві
Насправді сміттєва проблема виходить далеко за межі Києва та Львова. Просто в останньому цей нарив луснув сам по собі минулого року і тепер сміття зі столиці Галичини "гуляє" чи не усією Україну. І про це просто неможливо не знати. У Києві також дуже великі проблеми зі сміттям. Основний полігон, де складують відходи зі столиці, знаходиться біля села Підгірці в Обухівському районі. Та вже котрий рік чиновники лише розповідають, що можливості даного полігону вже вичерпані. Але у той самий час кожен наступний рік цей величезний смітник продовжує приймати відходи з Києва.
Навряд чи обласні центри, де щороку виробляються десятки тисяч тонн сміття, мають кращу ситуацію, аніж у столиці. Це підтверджує і той факт, що практично усі великі міста країни відмовилися приймати львівське сміття, мовляв, зі своїм не знаємо, що робити.
3. Чиновники абсолютно незацікавлені вирішувати сміттєве питання
Наприклад, у Києві ідею будівництва сміттєпереробного заводу виношував ще мер Черновецький і було це далекого 2006 року. Тоді "космічний мер" навіть підписав розпорядження про початок розробки техніко-економічного обгрунтування заводу. Тобто, ця ідея була підкріплена навіть офіційним документом, але далі балачок це все рівно не пішло. Тоді столична влада хотіла знайти інвестора для будівництва сміттєпереробного заводу.
Після трагедії на Грибовицькому сміттєзвалищі також було багато розмов, що влада Львова вже давно могла б збудувати завод з переробки сміття. Втім, можна припустити, що інвестори, які навіть були готові вкласти гроші у будівництво заводів з переробки сміття, відмовлялися від цього, стикаючись з бажанням наших чиновників мати з усього навар. Навіть експерти та деякі народні депутати вже напряму неодноразово казали, що інвесторів з будівництва сміттєпереробних заводів відлякує корупція серед чиновників.
4. Відкрите сміттєзвалище – джерело постійного доходу
Чорні сортувальники приносять своїм покровителям величезні гроші. Наприклад, такі сортувальники багато років працювали на тому ж Грибовицькому полігоні. Минулого року Depo.Київ також виявив чорних сортувальників на головному сміттєзвалище Києва – полігоні біля села Підгірці. На околиці цього населеного пункту живуть роми, які щодня ходять на полігон. Тут вони збирають усі відходи, які можна відправити на переробку: пластик, скло, метал чи картон з папером. Оскільки на полігоні працюють десятки, а то і сотні чорних сортувальників, на виході вони мають неабиякі гроші. А найголовніше – цей дохід постійний, адже з Києва щодня возять сотні тонн "свіжого" сміття.
Цікаво, що керівництво полігону у Підгірцях знає про роботу чорних археологів, але начебто нічого не може вдіяти з цим. Хоча за правилами полігону, він є режимним об'єктом і людям з вулиці туди вхід заборонено. Але бізнес на смітті набагато важливіший усіляких там правил. І це ще одна причина того, чому у Києві не будують сміттєпереробні заводи. Комусь це стане поперек горла, адже так не хочеться втрачати величезні гроші від роботи чорних сортувальників.
5. Сміття для розвинених країн - не проблема, а спосіб заробити
Наприклад, у Сінгапурі зі сміття побудували справжній острів. Ця країна має дуже маленьку площу – близько 700 кв. км, а живе на цій території більше п'яти млн. людей. Тому місцева влада хапається за будь-яку можливість збільшити територію країни. Вже майже 20 років в кількох кілометрах від берегу цієї острівної країни будують острів зі сміття. Усі відходи, які не підлягають переробці, спочатку спалюють на спеціальному заводі. Після цього залишається лише сміттєвий пил. Далі з цієї суміші будують острів. В морі створені спеціальні невеличкі дамби, які затримують сміттєвий пил. Це у свою чергу не дає змоги пилу "подорожувати" морем. Таким чином сміття не розмивається, а залишається на місці. У такі резервуари планують ще протягом майже 20 років скидати сміттєвий пил.
Проте вже наразі острів зі сміття є досить великим. Тут росте трава та кущі, а тому дана місцевість нічим не відрізняється від природніх островів.
А от Швеція придумала, як сміттєву проблему взагалі перетворити на суцільний плюс. У цій скандинавській країні вже досить давно сміття просто спалюють. За рахунок цього виробляється теплоенергія для обігріву будинків. Також під час спалення сміття з'являється електроенергія, якою користується населення.
Років п'ять тому керівництво Швеції зрозуміло, що за рахунок спалення відходів можна виробляти ще більше енергоносіїв. Але сама країна не могла давати більше сміття, аніж було на той час. Можливо, це виглядає досить дивним, але Швеція вирішила імпортувати відходи з інших країн. Багато сміття почало надходити з Норвегії, якій виявилося дешевше експортувати з доплатою свої відходи, аніж переробляти самим.
Швецію взагалі можна вважати взірцем у поводженні з відходами. Окрім спалювання сміття, в цій країні також налагоджена система сортування відходів. Навіть у дитячих садках малечу починають вчити, як правильно сортувати сміття. Біля будинків, або просто на вулицях стоять контейнери, куди слід скидати окремі види відходів. Наприклад, метал йде в один бак, папір – в другий, скло – в третій. В ідеалі шведи навіть відривають етикетки від пляшок з напоями, щоб окремо викинути саму пляшку і окремо папір.
Усе це разом дає змогу Швеції бути однією з найбільш екологічних країн світу, адже тут практично немає сміттєзвалищ.
Більшості українців про таке можна лише мріяти. По-перше, влада багатьох міст абсолютно не працює з населенням у напрямку сортування відходів. Реальність така, що багато українців навіть уявлення не мають, навіщо взагалі сортувати сміття. А для того, щоб запускати масштабну програму з роздільного збору відходів, потрібно спочатку морально підготувати населення. Можливо, багатьом людям доведеться по кілька разів "розжовувати", чому пляшки і шкурки від бананів потрібно класти в різні баки.
Наприклад, в деяких районах міста є окремі контейнери для сортованого сміття. Сюди можна скидати усі відходи окрім харчових. У порівнянні з досвідом Заходу, де навіть папір і скло викидають окремо, у Києві все набагато простіше. Але навіть такі контейнери є лише біля деяких будинків. Окрім цього, не завжди з них вчасно забирають відходи, а тому киянам, які навіть сортують сміття, доводиться "крутитися". Не кожен погодиться складувати картон і пластикові пляшки на балконі доки спецконтейнер знову буде пустим.

Що вже казати про інші регіони, якщо навіть у столиці у поводженні з відходами справжній провал. Тому більшість керівників міст за накатаною системою просто перетворюють чергові гектари живої землі на сміттєзвалища.
http://kyiv.depo.ua/ukr/kyiv/chomu-chinovnikam-potribno-polyubiti-smittya-a-ne-dumati-yak-zbuti-yogo-u-chornobil-20170411554049 

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

МСЗ - помойка на небе (Greenpeace) - відео