У місті започатковують роздільне збирання сміття. Та чи готова «шахтарська столиця» до євростандартів у щоденному побуті?
Як повідомив донецький міський голова Олександр Лук'янченко, до кінця поточного року мерія придбає тисячу нових сміттєвих контейнерів, що дозволить розпочати роздільний збір твердих побутових відходів. Починання стане місцевому бюджету не менше як в 1 млн. гривень, проте, за словами мера, чекати далі не можна: на горизонті Європейський футбольний чемпіонат 2012 року, і неможливо уявити, що місто зустріне закордонних гостей смердючими кучами непотребу майже на кожному подвір'ї.
ЗАВОД-ПРИМАРА
Однак проблеми зі сміттям у Донецьку виходять далеко за межі комунальних дворів. Полігони побутових відходів міста-мільйонника давно переповнені. Хоч таку біду переживають практично всі обласні центри країни, та у «шахтарській столиці» поверх ще накладається важкий екологічний фон: промислові викиди в атмосферу, що складають по кілька тонн шкідливих речовин на рік на кожного городянина, отруєні важкими металами та хімією водоймища, велетенські відвали вугільних та металургійних виробництв.
У передмісті Ларіно, де розташовується останнє з діючих міських сміттєзвалищ, мешканці вже кількаразово перекривали рух на автотрасі, протестуючи проти сморідних кучугурів у себе попід вікнами. Селищні активісти твердять, що в Ларіно стали непридатними до використання всі колодязі, спасу нема від зграй бродячих собак та вороняччя.
Міська влада так-сяк заспокоїла протестувальників, уклавши з приватною фірмою зі Швеції угоду на будівництво сміттєспалювального підприємства. Та тут вийшов неочікуваний «облом» — тепер уже мешканці спального мікрорайону «Текстильник», куди «прив'язали» новобудову, масово подалися до пікетів. Між іншим, за висновком незалежних регіональних природоохоронців, протестанти таки мають рацію. Дарма що, як запевнюють проектувальники, в Швеції їхній сміттєспалювальний завод викидає з труб «щось чистіше за навколишнє повітря» — мешканцю скандинавської країни на думку не спаде, наприклад, сунути до накопичувального сміттєконтейнера рештки пластикової «вагонки», що залишилися після квартирного ремонту. Адже при згорянні такі відходи виділяють діоксин, який жоден промисловий фільтр не затримає. А у нас?..
Зараз завод-невдаху терміново перепроектовують на Пролетарський район Донецька — а це поруч із згадуваним уже Ларіном. Тамтешні «зелені» активісти твердо заявляють міський владі: навіть не сподівайтеся, діла не буде!
ДОКИ «КАПАЄ» ГРАНТ?
Узагалі-то першу спробу побудувати в регіоні підприємство по переробці твердих побутових відходів (ТПВ) було здійснено в Краматорську ще 1999 року. Ініціативу проявила міжнародна організація Тасіs, що, зокрема, опікується екологічними проблемами на теренах колишнього СРСР. Передбачалося, що сучасний завод, зведений у 300-тисячному індустріальному місті, стане приймати на утилізацію сміття не лише від власних міських комунальних служб, але й із прилеглих Слов'янська, Дружківки, Констянтинівки. У разі успіху пілотний проект планувалося поширити ще на 12 індустріальних конгломерацій Донбасу.
Однак від початку престижну новобудову стали переслідувати невдачі. Відповідно до угоди між Тасіs та донецькою владою, закордонні куратори проекту оплачували придбання спецвантажівок, контейнерів для роздільного збору сміття, а також певного обладнання для сортувальної лінії на підприємстві, разом на 420 тис. євро. Решту фінансів передбачалося віднайти в бюджетах області та міст, зацікавлених у зведенні заводу-утилізатора. Неважко здогадатися, що ці останні кошти надходили вкрай неакуратно, внаслідок чого терміни пуску об'єкту неодноразово пересувалися.
Та головне, партнери не знаходили взаєморозуміння на рівні, так би мовити, «сміттєвої» ідеології. Зокрема, куратор програми від Тасіs Бенуа Плеж публічно бідкався, що його сторона, мовляв, ніяк не спроможеться донести до місцевих керівників усю важливість регіонального підходу у вирішенні проблем утилізації антропогенних відходів. «Цей сучасний метод не тільки зменшить вартість екологічних інвестицій для всієї області, але й дозволить отримувати прямі вигоді через механізм відомого Кіотского протоколу, зменшуючи шкідливі викиди в атмосферу», — наполягав Б. Плеж. У свою чергу, регіональні комунальники виражали невдоволення високою, «європейською» вартістю пропонованого Тасіs устаткування: 100 тис. євро за спецавтомобиль, 150 тис. — на придбання сотні контейнерів та упорядження спеціальних майданчиків у житлових мікрорайонах...
Із запізненням у кілька років першу чергу Краматорського заводу по переробці ТПВ було, нарешті, запущено. Вона складалася з естакади для розвантаження сміттєвозів, конвеєра по ручному сортуванню відходів, а також преса, що перетворював остаточні, непридатні до вторинного використання залишки у тверді куби. Останні спочатку передбачалося використовувати як паливні брикети в печах місцевого цементного комбінату, але після бурхливих протестів навколишнього населення сміттєві «кубики» вирішили просто складати на території — до моменту, коли поблизу Краматорська нібито з'явиться сучасний полігон по захороненню відходів.
І на цій стадії, вичерпавши валютні гранти, пілотний для Донбасу проект утилізації ТПВ помітно пригальмував. Насамперед тому, що в регіоні так і не знайшлося промислових фірм, які серйозно зацікавилися б використанням скла, пластмаси, макулатури, що їх «продукувало» експериментальне підприємство. А після кількаразового підвищення цін на бензин околишні міста відмовилися транспортувати сміття до Краматорська, мотивуючи це «непід'ємними» витратами для своїх комунальних служб. Бо, мовляв, населення Донеччини нам самим платить так, як мокре горить, заборгувавши лише 2010 року по відповідній графі квартирної «платіжки» понад 50 млн. грн.
«Моя сім'я в будинку у Франції викладає за евакуацію сміття приблизно 50 євро на рік з людини, — з подивом розмірковує над донецьким феноменом експерт, що консультував Краматорський сміттєзавод, Бенуа Плеж. — У вас же виходить вдесятеро менше, 50—60 гривень. Зрозуміло, рівень життя незрівняний, проте щомісяця набігає ледь на пляшку пива. Хіба то занадто висока ціна, аби побутувати в чистоті та зручності?».
ЗАРИТИСЯ В СМІТТЯ? ВАРІАНТ!
Між тим дослідники Донецького національного технічного університету не поцуралися попорпатися в середньостатистичному донецькому контейнері для сміття, виявивши там безліч цікавого та корисного. Зокрема, як повідомив завідувач кафедрою прикладної екології ДонНТУ професор Михайло Краснянський, до 27% призначеного «на викид» мотлоху складає макулатура, 14,5% пляшки та інше скло, 12% пластмаса, 9,7 — метал. Звичайно, до стаціонарного звалища цінності, придатні до вторинної переробки, майже ніколи не доїжджають — стають здобиччю бомжів, що ретельно розподілили між собою комунальні майданчики для сміттєбаків. Власне, «бригади» напівздичавілих волоцюг й виконують сьогодні в Донецьку функцію роздільного збирання та утилізації сміття. Проте на сучасний, цивілізований метод вирішення проблеми такий варіант вочевидь не тягне.
Та й просте спалення непридатного молоху в світі вже не на часі. Нещодавня планетарна криза примусила звернути увагу на більш економні технології, зокрема отримання з побутових відходів паливного газу та навіть бензину. Якщо Донецьк найближчим майбутнім таки витратиться на сміттєспалювальний завод, «шахтарська столиця» ризикує опинитися серед безнадійних аутсайдерів — і це, як то кажуть, за свої ж власні гроші.
Проте — таке спостереження. Якийсь містичний, майже первісний зв'язок існує в уяві пересічного донеччанина між ницим сміттям та очищувальним вогнем. «З початку року 1400 сміттєвих контейнерів спалили, — скаржиться міський голова О. Лук'янченко. — Це ж скільки мільйонів гривень пішло димом! Бува, спеціально підпалюють, аби гуртом подивитися, як пожежники приїдуть гасити».
У Європі, куди ми нібито продовжуємо крокувати, такі «розваги по-донецьки» навряд чи б зрозуміли.
Сергій КОРОБЧУК, Донецьк
Немає коментарів:
Дописати коментар