Чому в Україні досі не запроваджено роздільного збору сміття і повсюдної переробки відходів? Фокус з'ясовував, чи допоможе цьому національний проект "Чисте місто".
У родині директора невеликої будівельної компанії Олександра Литвинова вже чотири роки сміття складають у два відра. "Відтоді, як ми переїхали в новий будинок, це стало нашою повсякденною звичкою", - пишається глава сімейства. Старший син Литвинова 14-річний Сергій навчається в німецькому ліцеї й літні канікули традиційно проводить у Німеччині, де роздільний збір сміття був запроваджений ще у середині 70-х років. Батько каже, що одного разу син, будучи за кордоном, потрапив у неприємну ситуацію, викинувши пластиковий стакан не в ту урну. Коли з'явилася можливість розділяти сміття, він першим почав це робити, та ще й агітував батьків. "У нас біля будинку стоять кілька сміттєвих баків та сітка для пластикових пляшок. Ділити сміття не обов'язкова умова, але всі мешканці знають, що за вивезення контейнера з пластиковими пляшками ми платимо значно менше", - пояснює Олександр. Бізнесмен переконує Фокус: за декілька років роздільний збір сміття можна налагодити і в Україні. "Таких, як ми, десятки тисяч", - гарячкує він і приводить в приклад друзів, які з-поза меж міста везуть пластик і поліетилен до Києва, щоб викинути його в спеціальні контейнери.
Друге життя пластику
Щодня кожен працівник сортувальної лінії заводу "Грінко" відбирає зі сміття тонну сировини, з якого потім виготовляють будівельні труби Пластикова тара, яку в сім'ї Литвинова попередньо утрамбовують ногами - щоб більше помістилося в сітку, щотижня відправляється на сортувальний завод "Грінко-центр". Він в столиці поки що єдиний. З одного контейнера знаходить друге життя близько 90% пластику.
А ось з контейнера зі змішаним сміттям (тут його називають "мокрим") сировиною для вторинної переробки стає від 10%. "Мокре" сміття сортують вручну, і виглядає це так: у двох паралельних конвеєрів рухається вміст баків, звідки працівники в рукавицях моторними рухами вихоплюють пластик, поліетилен, плівку, папір і іншу упаковку. Щодня сортувальник лінії відбирає зі сміття близько тонни відходів, які потім використовуються як сировина. За рік завод збирає приблизно 70 тисяч тонн такої сировини. На інших підприємствах з нього виробляють, наприклад, будівельні пластикові труби. Такий сортувальний завод, як "Грінко-центр", в Україні всього один, є ще два - на 80 тис. тонн і близько двох десятків сортувальних ліній - як правило, це дрібний бізнес.
За оцінками Сергія Сокура, гендиректора компанії, в Києві сортується близько 2-3% сміття, в регіонах ця цифра ще менша. Та й столичний "Грінко-центр" завантажений лише на третину. На питання, чому завод не працює на повну потужність, в "Грінко-центрі" кивають у бік сусіднього полігону №6, який нависає над територією підприємства.
Полігон димить, немов вулкан, і час від часу спалахує. І хоча спеціалізація цього звалища - відходи будівельної та меблевої галузі, нелегально сюди потрапляє і органічне сміття, наприклад, прострочені продукти з супермаркетів і багато іншого. Все це гниє і виділяє метан, тому смітник періодично спалахує. Навіть чорні жирні ворони, які пасуться на полігоні, прилітають відпочивати на територію сусіднього підприємства. "Ще в травні минулого року полігон був на чотири метри меншим", - демонструє знімки директор з розвитку "Грінко-центр" Віктор Коваль. Те, що звалище переповнене, зрозуміло навіть неспеціалістам.
Сміття, звалище, бомж
Така ситуація, за словами члена Фонду дикої природи (WFF) Андрія Білоконя, характерна майже для всіх міських звалищ країни. Сортувальний завод - модель того, як можна було б розвантажити звалища.
Проте вигідна така система не всім. Перш за все в ній не зацікавлені власники полігонів - міськадміністрації. Наприклад, 51% акцій одного з найбільших підприємств столиці - "Київспецтранс" належить столичній владі, а 46,8% - компанії ТОВ "Геотрон". Поховання тонни сміття на полігоні приносить підприємству 105 гривень. А ось ту ж тонну змішаного сміття на заводі "Грінко-центр" чи сміттєспалювальному заводі "Енергія" беруть за 127 гривень. "Виходить, кияни стали заручниками цієї системи", - обурюється Білоконь.
На полігонах, до слова, теж існує роздільний збір сміття. "Моя адреса не дім і не вулиця, мій дім - полігон номер п'ять", - наспівує собі під ніс чоловік на ім'я Костя, схожий на зламану іграшку. Вже півроку він живе на міському звалищі, тут же працює, з нього ж годується. Одиниця виміру успішності кожного прожитого дня - мішок зі сміттям: 30 мішків - життя вдалося, 10 - Костя "з бодуна" або прихворів. Таких, як він, на полігоні №5 кілька десятків. Щоранку ці люди озброюються мішками і виходять "в поле" на прибирання. Все знайдене добро здають перекупникам, а ті везуть його на пункт прийому вторсировини. Так працює нелегальна система роздільного збору сміття.
Нечиста справа
Сергій Сокур, гендиректор "Грінко", стверджує, що роздільний збір сміття обходиться жителям дешевше, ніж утилізація змішаного. "Ми змушені створювати умови для будівництва за тими технологіями, які будуть працювати зі змішаним сміттям. Ніяка просвітницька робота проектом не передбачена", - говорить Фокусу керівник національного проекту "Чисте місто" Андрій Артазей.
За цим проектом, створеним урядом для вирішення проблем з відходами, до 2015 року в Україні має з'явитися десять сміттєпереробних заводів. Однак роздільний збір сміття, за який агітують екологи і для якого, здається, дозріло українське суспільство, поки що, на жаль, не входить до державної стратегії.
"Місцеві органи виділяють землю. Держава зі свого боку забезпечує фінансування та гарантує інвестору постачання сміття на весь термін окупності проекту, а також тарифи на утилізацію сміття, які дозволять окупити будівництво заводу за 7-8 років", - описує суть проекту Артазей.
Один з критеріїв, за якими буде оцінюватися проект заводу, - це переробка сміття до 70%. "Такий рівень переробки без роздільного збору сміття дає тільки сміттєспалювання. А це минулий вік. Більшу частину вмісту відра можна переробити і зовсім не потрібно спалювати", - обурюється Андрій Білоконь. На зустріч з Фокусом він приніс буклет німецької компанії, яка будує сміттєпереробні заводи в Європі. Технологія передбачає, що з відходів добувають не тільки сировину для переробки, але і роблять компост і виробляють біогаз. "Така технологія значно дешевше сміттєспалювання, - пояснює еколог. - Спалювання може бути екологічно чистим лише у випадку, якщо відбувається при високих температурах. А такі технології коштують мільярди гривень".
Керівництво приватного сміттєпереробного комплексу "Укрвторенергоресурси", розташованого під Вишгородом, де побував кореспондент Фокуса, теж планує побудувати невеликий сміттєспалювальний завод, для того щоб утилізувати перероблене сміття. Компанія вже має свою сортувальну лінію і полігон - глибокий рів, встелений спеціальною плівкою, яку клали на глиняний ківш, щоб фільтрат (токсична рідина, що утворюється в результаті гниття) не пішов у ґрунт.
"Нам вигідно якомога ретельніше сортувати сміття, щоб не завантажувати полігон. А залишки, "хвости", ми плануємо в майбутньому спалювати", - ділиться планами заступник директора підприємства Роман Підобід.
"Укрвторенергоресурси" за законом має право на пільгове оподаткування. Але довести це компанії не вдається вже кілька років. За минулий рік тут побувало 12 комісій з перевірками. "Знаєте, яке питання їх найбільше хвилює: "На якій підставі до вас везуть київське сміття?"- Обурюється Підобід. За його словами, якби чиновники справді хотіли вирішити проблему з відходами, то в першу чергу почали б із роздільного збору сміття, а не з пошуку інвесторів.
Анастасія Рінгіс
http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2011/03/13/230599
Немає коментарів:
Дописати коментар