Чи чекає львівські смітники доля неапольських?

Про львівське сміття розмов було аж надто багато, бо де гострі проблеми, там неодмінно буде популізм і демагогія політиків. Яке ж майбутнє львівському сміттю пророкують експерти з твердих відходів і як радять з ним поводитися, ми намагались з’ясувати в екологічних громадських організаціях, у підприємців та влади.

Основних методів поводження з твердими побутовими відходами є декілька: їх можна закопати десь за містом, спалити або використавши як вторинну сировину, зробити з них нові товари. Кожен із варіантів має свої переваги та недоліки. В одних, щоправда, значно менше переваг, в інших — недоліків. Скажімо, вивіз сміття на звалища екологи вважають найбільш застарілим, екологічно небезпечним і марнотратним, адже тут в ями закопують величезну кількість ресурсів, виводячи з обігу величезні площі землі. Також недоліком методу є фільтрати — нечистоти, які зі сміття вимивають дощі, тож вони просочуються в ґрунтові води та отруюють усе навколо. Ще один мінус звалища — метан, який утворюється під час гниття органічної маси і призводить до глобальної зміни клімату. Єдиним плюсом такого методу поводження зі сміттям є його простота та дешевизна. Не потрібно вкладати коштів в складні технології та наймати працівників — досить мати сміття, і землю для розбазарювання, а також не шкодувати мешканців прилеглих територій. Поки що, на жаль, українці користаються власне цим “динозаврівським методом” і вдовольняються його перевагами.

Наступний метод — спалювання сміття. Його перевага — використання енергії, яка виділяється під час горіння відходів, а також збереження величезних земельних площ, що могли б зайняти сміттєзвалища. Однак цей метод має суттєві недоліки. Під час горіння в повітря потрапляє величезна кількість шкідливих речовин, які необхідно вловлювати дорогими фільтрами. Однак навіть найдорожчі фільтри, які може собі дозволити такий завод не зможуть вловити 100% сполук-забрудників, тому уникнути забруднення повітря неможливо. Особливо за­грозливим такий метод є в країні, де результати будь-яких перевірок екологічних служб купити дешевше, аніж забезпечити належну очистку викидів. До поширених методів (щоправда, не в Україні) зараховують також сортування сміття, та його наступну переробку. Про широку популярність цього методу свідчать кольорові бачки призначені для різних видів сміття, що їх можна побачити вже за найближчими кордонами. Адже на Заході вже давно зрозуміли, що найбільш екологічно чистим та економічно вигідним є повторне використання відходів: скло переплавляти на скляні вироби, з пластмаси робити “синтетичну деревину”, метали переробляти на різноманітні деталі. Переробляючи сміття, можна незле заробити — понад 70% речовин придатні до повторного використання, стверджують екологи, отже, 70% сміття можна продавати (!).

Керівник “Бюро екологічних розслідувань”, адвокат Дмитро Скрильніков:

— Біль­шість цивілізованих країн схиляються до нетермічних способів переробки відходів, хоча і не можуть повністю відмовитися від його спалення. В “екологічно просунутих” країнах намагаються переробити якомога більшу частину сміття, бо під час спалювання утворюється ціла низка отруйних речовин, серед них, зокрема, діоксин. А сортувати та переробляти відходи — досить прибутковий бізнес, адже тут фірма отримує гроші не тільки за вивіз сміття, але і може продавати посортовані відходи як сировину. Крім того, Україна до спалювання сміття просто не готова, бо в нас воно на порядок небезпечніше, ніж в Європейському Союзі — у нас туди потрапляє багато небезпечних відходів, до прикладу, ртуть, кадмій, люмінесцентні лампи. Ті, хто був в Європі знають — для збору, наприклад, батарейок там стоять окремі контейнери. Здавалося би, чим є одна батарейка. Однак в батарейках і акумуляторах містяться високотоксичні речовини. Якщо таке сміття підпалити — в процесі горіння утворюються небезпечні сполуки, що потрапляють згодом у наш організм.

До того ж, аби порівняно безпечно спалювати побутові відходи — потрібні хороші фільтри та жорсткий контроль за дотриманням технології. А про який контроль можна говорити, якщо один аналіз на вміст в повітрі діоксину коштує тисячу доларів, а наші співвітчизники на деяких підприємствах додумуються до того, що наніч взагалі вимикають електрофільтри, аби економити електро­енергію (!). Тому в наших умовах оптимальним є сортування відходів. Відсортувати можна від 30 до 70 відсотків сміття. Але для цього має бути система.

Населення вже готове сортувати відходи. Однак для цього мають бути політичні рішення. Крім того, мусить бути система збору небезпечних компонентів, бо населенню просто нікуди викинути ту ж таки батарейку чи розбитий термометр, лаки, фарби тощо. Однак не всі радо погоджуються на такий метод поводження з відходами, бо якщо почати сортувати і переробляти сміття — почнуть вилазити токсичні відходи (ті ж таки батарейки). А за їх утилізацію треба буде платити гроші. Тому багато спритників кажуть — краще все те спалити, і його не буде видно. Звалища багато кому вигідні з подібних причин — там можна викопати ямку і закопати все що завгодно. Крім того, у Львові питання відходів не вирішується через конкуренцію між певними інвесторами та групами політиків, що лобіюють їх інтереси. Бо насправді багато фірм зацікавлені в тому, аби саме їх та їхні технології (не завжди найкращі) допустили до роботи з відходами.

Директор ТзОВ “Еко-Львів Сервіс” Олег Гайовишин:
— Спалювання сміття, на мою думку, є вчорашнім днем, і лобіювати такі методи можуть хіба що ті, кому вигідно, наприклад, продати комусь свій застарілий сміттєспалювальний завод — так іноді роблять європейські підприємства. Окремим людям це може і вигідно, але аж ніяк не пересічному українцю.

Зараз спалювати сміття Україна просто не може собі дозволити. Бо для того, аби “екологічно безпечно” палити тверді побутові відходи, потрібні величезні кошти, тобто розмір плати за утилізацію сміття довелося б збільшити в 20 — 30 разів. Палити ж без дотримання норм — злочин. На жаль, наші мешканці не настільки свідомі, аби не викинути в сміття розбитий ртутний термометр чи люмінесцентну лампу — тож можна уявити, яке повітря виходитиме з труб сміттєспалювального заводу, і чим нам доведеться дихати.

Нам не потрібні сміттєспалювальні заводи, які зараз демонтують в Європі та намагаються продати їх країнам третього світу. Оптимальний варіант — сортувати. Ми провели експеримент із сортування ще в 1998 році, і вже тоді 30% населення сортували (!). Ми тоді зверталися за підтримкою до влади — однак нікому це не було цікаво. Нині вже сортують сміття окремі райони Києва, Харкова та Полтави... ми могли б бути першими в Україні з такою ініціативою, та шкода — нам нічим похвалитися.

Аби вирішити проблеми сміття, треба аби спільно працювали бізнес, влада і громада. На жаль, із тих трьох китів, на які все має опиратись, один пішов під воду — це влада. А громада в нас надто інертна. Заборгованість перед перевізниками побутових відходів зросла за останній рік втричі. Місто заборгувало нам 700 тис. грн — це однозначно з тим, що ми три місяці працюємо для громади Львова безкоштовно. Ми разом з іншими перевізниками намагалися зустрітись з міськими чиновниками, зокрема з паном Бабаком, аби обговорити ситуацію, що склалась і разом шукати вирішення проблеми, однак вперше за 13 років ми просто поцілували клямку в міськраді, так ні з ким і не зустрівшись. Було прикро, адже це та влада, яка декларувала наміри тісно співпрацювати з бізнесом. Натомість вона просто самоусунулася від проблеми розрахунків за надані послуги. Це нонсенс — коли мешканці за комунальні послуги платять 90 — 100%, а борги влади перед перевізниками твердих побутових відходів ростуть.

Однак не всі вірять у “європейськість”, цивілізованість і спроможність львів’ян розрізнити пластик, скло та папір. Ідею сортування відходів у Львові голова громадського об’єднання „Екофорум „Львів” Мирон Колодко вважає фантастикою:

— При нашому безкультур’ї це — неможливо. В Німеччині, де люди мають високу культуру, витратили величезні кошти та багато часу на проведення рекламних кампаній, аби навчити людей сортувати. В Росії проводили схожі експерименти, але вони були невдалими, а український і російський народ схожі. Тому сортування сміття в нас — безнадійний варіант. Треба спалювати. Що ж до потенційної небезпеки, яку несе такий завод у наших умовах, то тут треба міняти владу — бо вона самі знаєте яка. Якщо влада буде така, як зараз, то ті, хто матиме заводи, будуть купувати владу і робитимуть все, що їм заманеться.

Водночас питання, чи зможуть львів’яни, які, за прогнозами пана Мирона, не здатні розділити пластик, скло, папір та органіку по різних контейнерах, обрати собі добру владу, що поведе їх до світлого екологічно безпечного майбутнього, залишається нез’ясованим.

P.S. Ще півроку тому, коли рекламувати “супер сучасні сміттєспалювальні заводи” було вигі­дно, коментарі львів­ської влади часто виринали в пресі. Нині ж влада затихла і відповідати на запитання не береться — журналіст “Ратуші” понад тиждень намагався через прес-службу Львівської міської ради зв’язатись з директором департаменту житлового господарства та інфраструктури паном Бабаком, чи з кимось із компетентних у цій сфері осіб, однак, ніхто з чиновників звітувати через пресу перед львів’янами не поспішив...

До теми

На сміттєзвалищах інтенсивно розвиваються мікроорганізми — збудники гепатиту, туберкульозу, дизентерії, аскаридозу, респіраторних, алергічних, шкірних та інших хвороб. Тут множаться стійкі до хімікалій таргани, мухи та пацюки. Дощі, які випадають на сміття, вимивають з нього важкі метали, пестициди, нітрати, нафтопродукти та інші хімікалії — ці нечистоти розчинені в воді потрапляють у підземні води, а далі — в криниці та річки, або в ґрунти, де випасають корів, вирощують овочі та пшеницю. Таким чином, бруд, вивезений із наших домівок, повертається до нас на стіл із брудною водою та продуктами з високим вмістом важких металів.

Бездомних тварин стане вдвічі менше, якщо обладнати міські смітники кришками, адже тварини втратять доступ до харчів — засвідчив експеримент, який провели в Молдові.

Заборона в Китаї на виробництво, продаж і використання пластмасових пакетів і мішків завтовшки менше 0,025 мм набирає чинності 1 червня 2008 року. Також тут запроваджують обов’язкову оплату за використання пластикових пакетів для упаковки товарів у магазинах. Про це йдеться у повідомленні Канцелярії Держради КНР, повідомляють на сайті Укрінформ. До таких дій влада Китаю вдалась, аби заохотити громадян повернутися до використання полотняних сумок і харчових кошиків, адже використання пластикових пакетів набуло загрозливих для навколишнього середовища масштабів. Шляхом Китаю має намір піти і Австралія, що планує запровадити схожий закон.

Зменшувати об’єми відходів, спресовуючи пластикові упаковки і пляшки та розкладаючи картонні коробки, радять екологи та фірми, що займаються вивозом сміття. Адже розмір оплати за вивіз сміття встановлюють, зважаючи на об’єм. Через порожні пляшки та коробки, що займають багато місця, контейнери швидко переповнюються, машини-перевізники сміття змушені вивозити його частіше, тому піднімають плату, отже, нам доводиться платити більше за вивезене ними повітря.

Цитата: „Щорічно населення планети викидає в атмосферу понад 150 млрд тонн рідких, твердих і газоподібних відходів. До них щорічно додається щонайменше 5 млрд тонн людських екскрементів, з переробкою яких не дають собі ради ані існуючі очисні споруди, ані природні системи” ( І. Алексєєнко, Л. Кайсєвіч „Остання цивілізація”) Наталія ГОРБАНЬ
Ратуша, 24.01.2008

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

МСЗ - помойка на небе (Greenpeace) - відео