Сміттєспалювальний завод для Львова не альтернатива?
Дивовижно, але за стільки років обіцянок, Львів все ще не має концепції поводження з твердими побутовими відходами.
Розмов на тему відходів точилось чимало, чимало було і обіцянок, приміром, грибовичанам обіцяли, що от-от Львів припинить вивозити сміття на сміттєзвалище на території їх сільської ради, львів'янам обіцяли, що Львів піде цивілізованим шляхом і от-от запровадять систему роздільного сміттєзбирання, як це вже зробили в декотрих містах і містечках України.... Але де там. Минають роки обіцянок, а концепції як не було так і нема.
Спочатку львівська влада наполягала на побудові сміттєспалювального заводу. Разом з тим, екологи стверджують: сміттєспалювальний завод в наших умовах всього на всього перенесе всі шкідливі токсичні речовини зі смітників в атмосферне повітря. Адже, збудувати „порядний" завод для спалювання сміття не так вже і просто. По-перше – необхідна чимала сума. Один завод для спалювання сміття, який нині зводять в Польщі – обходиться полякам не менше як в 150 млн. євро (до слова, такі заводи будують тільки для допалювання решток сміття які не вдалось посортувати, основну ж частину побутових відходів віддають на переробку). В нас, ясна річ, на спалювання сміття ніхто таких коштів не знайде. А якби такий завод і побудували, то тариф на вивезення сміття був би настільки великим, що мало хто з Львів'ян міг би це собі дозволити. Тому, на думку експертів, найбільше що нам світить – застарілий, екологічно небезпечний завод, який відпрацював свої літа в Європі.
По-друге, для того, аби „дозволити собі" спалювати сміття – треба неабияк попрацювати, аби довести його до безпечної якості. В країнах Євросоюзу існує чітка система збору небезпечних і токсичних речовин, які використовуються у побуті. Приміром, батарейки, що містять важкі метали збирають окремо, а розбитий ртутний термометр в жодному випадку не може потрапити до смітника – існують спеціальні пункти збору такого сміття. У Львові наразі ( як і по свій Україні) про пункти збору використаних батарейок ніхто не чув, а коли зателефонувати до „компетентних служб" СЕС та МНС, аби запитати поради, що ж робити з розбитим ртутним термометром, дуже ймовірно вам порадять „зібрати всю ртуть в кульочок і викинути на сміття". Якщо спалити таке токсичне місиво – ртуть нікуди не зникне. Вона потрапить в трубу, а згодом осяде на полях довкола міста, де вирощують хліб та овочі.
Свого часу, після невдалої спроби побудувати сміттєспалювальний завод і нашому місті влада відмовилась від цієї ідеї. Ще навесні цього року директор департаменту житлового господарства та інфраструктури заявив: сміттєспалювальний завод для Львова не альтернатива. Найпрогресивніший і найвигідніший метод, яким піде наше місто – сортування та вторинна переробка сміття. Нині відповідні структури розробляють концепцію.
Не минуло і пів року після таких прогресивних та свідомих заяв, як у Львові з'явилась... ні, не концепція поводження з твердими побутовими відходами, а схема теплопостачання міста Львова, за яку проголосували депутати. Згідно схеми, яку затвердили майже непомітно для преси і громади, передбачили побудову сміттєспалювального заводу, і не десь на околицях, а на території міста(!) аби теплом від спалювання сміття начебто нагріти львів'ян.
Чи буде у Львові завод для спалювання сміття, а чи горожани врешті почнуть сортувати свої відходи - залежить не тільки від влади, але і від волі львів'ян.
Немає коментарів:
Дописати коментар