Біля осель українців будують шкідливі заводи, а науковці та контролюючі служби — мовчать
| |||||||||
Дефіцит газу підштовхнув українців не так до економії енергії чи використання відновлюваних джерел, як до використання застарілих та екологічно небезпечних видів палива. Саме «енергонезалежністю» та економією блакитного палива прикриваються ті, хто лобіює спалювання сміття та вугілля в міських котельнях, подекуди прикриваючись назвою «альтернативні палива». Подібні проекти можуть поставити під загрозу здоров'я українців. Лобісти сміттєспалювання часто акцентують, що на Заході, мовляв, такі ж заводи стоять посеред міст, і ніхто на здоров'я не нарікає. Забувають, що на зведення заводу, як і на його обслуговування, зазвичай витрачають значні суми, а для токсичного сміття є окремі контейнери та пункти збору. Зокрема, йдеться про батарейки, які містять важкі метали; енергозберігаючі лампи, ртутні термометри, які в багатьох країнах замінили безпечними — без вмісту ртуті; побутову техніку тощо. Якщо сміттєспалювальний завод збудувати в Україні, то весь той «букет» потрапить у повітря.
ЗЕКОНОМИТИ, ЩОБ ЛІКУВАТИ
Тим часом у нашій країні назріває «сміттєспалювальний бум». Одне з міст, де от-от з'явиться сміттєспалювальний завод, — Миколаїв. Місцеві засоби масової інформації переконують, що він буде абсолютно безпечним. Хоча зазначають — побудова такого ж (!) заводу в Німеччині коштувала 400 млн. євро, натомість, український завод обійдеться інвесторам усього в 20 млн. Навіть враховуючи, що потужність нашого заводу буде меншою, навряд чи зекономивши на його зведенні вдасться досягнути таких же, як у Німеччині, показників очищення повітря від забруднюючих речовин.
Економитимуть газ шляхом переходу на «підручні матеріали» і в Запоріжжі. Тут альтернативне паливо планують робити зі старих меблів та гілляччя. Треба тільки встановити спеціальну дробарку для їх подрібнення. Таким чином із відходів можна робити брикети. Чим не альтернативне паливо? Та якщо подрібнювати гілляччя — справа непогана, то з меблями все виглядає значно гірше. Адже основна маса сучасних меблів виготовлена з ДСП, які містять клеї, окрім того, меблі або пофарбовані, або полаковані. Таким чином, меблі при горінні можуть виділяти токсичні речовини. І зекономлені на російському газі кошти можуть піти на лікування міських мешканців.
Ще далі пішли у Києві. У столичних ЗМІ з'явилась інформація, що міні-сміттєспалювальні заводи збудують ледве не в кожному районі — щоби не возити сміття вантажівками через усе місто. Працюватимуть міні-підприємства при діючих котельнях, даючи альтернативне паливо і додаткове тепло для киян. Викиди шкідливих газів нульові — принаймні так обіцяють киянам, адже, досвід, як і технології, привезли з Німеччини...
Не пасе задніх і Львів. Тут планують економити газ на ТЕЦ, які в перспективі переведуть на вугілля. Також передбачається переведення однієї ТЕЦ на спалювання сміття. «Міська влада планує спалювати сміття заради економії газу, ризикуючи здоров'ям львів'ян. Зокрема, у Львові прийняли схему теплопостачання, де власне й закладено спалювання на міських ТЕЦ вугілля та відходів. Експерти вважають, що дану схему розробили ще у 80-х роках, і знову продали застарілі ідеї Львівській міській раді за чималі кошти. Це при тому, що у місті є величезні можливості для енергозбереження. Та ніхто чомусь не думає, як зменшити споживання чи втрати. Думають, як збільшити виробництво», — каже керівник громадської організації «Бюро екологічних розслідувань» Дмитро Скрильніков.
Натомість можливість економити у Львові, як і в інших містах України, є. Як довело дослідження потенціалу енергоефективності будівель, споживання газу на обігрів львівських будинків можна скоротити вдвічі. Та замість утеплення теплотрас та облік тепла у місті інтенсивно думають, що б такого ще спалити.
ПЕРШІ СИГНАЛИ ПРО НЕБЕЗПЕКУ ВЖЕ Є
Установки для утилізації відходів та одержання енергії зі сміття абсолютно безпечні для довкілля. Вони зроблені за новітньою, прогресивною, імпортованою із Західних країн технологією, оснащені надефективними фільтрами для очистки димових газів — саме так переконують українців. Не винятком є і «Миколаївцемент» — завод у Львівській області, де як альтернативне джерело енергії використовують автомобільні покришки, також планують спалювати пластик. На заводі переконують, що утилізацію сміття практикують в печах цементних заводів по всьому світу — адже в печах, де випалюють клінкер, температурний режим ідеальний для безпечного спалювання відходів.
Однак екологи з недовірою ставляться до таких «прогресивних методів поводження з відходами». Зокрема, Дмитро Скрильніков заявляє: «У всьому світі за спалюванням сміття ведеться жорсткий контроль. Зокрема, проводяться регулярні заміри на вміст в повітрі та ѓрунті діоксинів, що можуть утворюватись під час спалювання сміття. У нас достатнього контролю забезпечити не можна: аналізи на ті ж діоксини дуже дорогі, та й обладнання для таких замірів в Україні практично немає. Слід врахувати людський фактор. Адже мешканці Миколаєва стверджують, що завод на ніч іноді відключає фільтри для економії електроенергії. У пресі вже повідомлялося, що завод оштрафували майже на 70 тис. грн. за «короткочасне» вимкнення пилоочистки через відключення електроенергії у вересні 2008 року. І хоча завод тоді це заперечував, факту це не змінює — у повітря потрапили забруднюючі речовини. Очевидно, це не єдиний випадок», — каже він.
Побоювання екологів уже встигли підтвердитись на «Миколаївцементі» вдруге. За даними Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина», через «технічні несправності технологічного обладнання в період із 01.07.09—11.08.09 проводилися призупинки обертової печі №5 (саме тої печі, де спалюють «альтернативне» паливо. — Авт.) пуски якої відбувались із викидами забруднюючих речовин у атмосферне повітря». В офіційному листі Державна екологічна інспекція у Львівській області повідомила, що у цей період «Миколаївцемент» здійснював викиди в атмосферне повітря, які трикратно перевищували гранично-допустимі, за що підприємству і нарахували збитки у сумі 49,5 тис. грн.
Та не лише на Львівщині проблеми з відключеними електрофільтрами. Про цю проблему говорять і в Запоріжжі. Хоч обсяги виробництва і зменшилися, викидів стало більше, пишуть у місцевих ЗМІ, посилаючись на дані місцевої СЕС. А оскільки повідомлень про аварійні ситуації та вихід із ладу очисного обладнання не надходило, залишається підозрювати, що заводи вирішили економити відключаючи фільтри. Адже їх робота — суттєва енергозатрата для підприємства.
Та не лише на Львівщині проблеми з відключеними електрофільтрами. Про цю проблему говорять і в Запоріжжі. Хоч обсяги виробництва і зменшилися, викидів стало більше, пишуть у місцевих ЗМІ, посилаючись на дані місцевої СЕС. А оскільки повідомлень про аварійні ситуації та вихід із ладу очисного обладнання не надходило, залишається підозрювати, що заводи вирішили економити відключаючи фільтри. Адже їх робота — суттєва енергозатрата для підприємства.
ХТО ПОДУМАЄ ПРО ЗДОРОВ'Я ЛЮДЕЙ?
У тому, що застарілі та екологічно небезпечні технології намагаються продати в Україні, та в тому, що деякі підприємства працюють без належної очистки димових газів — нічого дивного немає. Бо притягнути до відповідальності за забруднення довкілля та негативний вплив конкретного заводу на здоров'я людей — практично неможливо. Власне, це дає небезпечним технологіям необмежені можливості. Директор заводу знає, що до відповідальності його не притягнуть. Контролюючі органи, що закривають очі на порушення норм та правил, також можуть спати спокійно...
— Якщо йдеться про залповий викид і хтось отруївся, то таку шкоду можна довести й через суд отримати відшкодування. Однак, якщо це триває в часі і на людину впливає ряд інших факторів, то лікарі не схильні пов'язувати це з діяльністю конкретного заводу. Наприклад, усім відомий випадок на Львівщині, коли внаслідок забруднення питної води в селищі Соснівка близько 3,5 тисячі дітей захворіли на флюороз та гіпоплазію. У дітей кришилися зуби від надлишку фтору у воді, яка спричиняла вимивання кальцію. Тоді захворювання дітей пояснювали «природним феноменом» чи техногенним перевантаженням регіону. Хоча були підстави стверджувати, що забруднення води було спричинено збагачувальною фабрикою та вугільними териконами. Домогтися правди у державних органах так і не вдалось. Один із її висновків, що захворювання серед дітей спричинило загальне техногенне перевантаження регіону. Таке пояснення можна дати для будь-яких захворювань в будь-якому регіоні України. Лікарі в приватних розмовах можуть, наприклад, порадити своїм пацієнтам змінити місце проживання на більш екологічно безпечне, але в діагнозі, як правило, вони не відображають взаємозв'язок захворювань та забруднення довкілля. Тому важко знайти реальну статистику та довести зв'язок. У США люди, що постраждали від діяльності підприємства, отримують компенсацію. У нас же інспекції легше нарахувати незначні суми збитків чи штраф директору підприємства, а про здоров'я людей ніхто не говорить, — розповідає Дмитро Скрильников.
Непросто щось довести навіть тоді, коли йдеться про отруєння в результаті залпових викидів. Показовим є випадок із ДП «Полісинтез» АТ «Органіка», що на Львівщині. Завод виробляв еластичний пінополіуретан (поролон), а 19 квітня 2008 року тут спалахнула пожежа на складі. Місто накрило їдким димом, після чого мешканці потягнулись до міської лікарні з однаковими симптомами: печія в горлі, сухий кашель, головні болі, розлади шлунково-кишкового тракту. У ЗМІ вже через день з'явились дані «компетентних служб», у яких результати контрольних замірів свідчили, що «вміст забруднюючих речовин, які можуть утворитись внаслідок горіння пінополіуретану, не перевищував встановлених нормативів граничнодопустимих концентрацій». Після таких заяв не дивно, що громада містечка перестала вірити і «компетентним службам», і владі. Мешканці вже півтора року блокують в'їзд на підприємство. Вони вимагають — перенести подалі від їхніх осель шкідливе виробництво. Натомість ДП «Полісинтез» вимагає у найактивніших учасників громадського руху відшкодування за тривалий простій підприємства близько 5 млн. грн.
Найбільше шокує те, що після пожежі чиновники і влада не тільки не оприлюднили кількість жертв, що потрапили в лікарню з отруєнням, а взагалі — не говорили про такі випадки. Кого ж захищали в даній ситуації «компетентні служби» — мешканців чи завод — лишається тільки здогадуватися.
Наталя ГОРБАНЬ, еколог
ДЕНЬ №211, п'ятниця, 20 листопада 2009
Немає коментарів:
Дописати коментар